Р РадикалГоловні новини України

Рятувальники Дніпропетровщини: що стоїть за щоденною роботою під час війни

·1524 слівредакція
Рятувальники Дніпропетровщини: що стоїть за щоденною роботою під час війни

Поки більшість планує вихідні та свята, надзвичайники Дніпропетровщини працюють без графіка — на пожежах після прильотів, у завалах і на місцях ДТП. Їхні історії показують, як війна змінила зміст професії рятувальника.

Робота українських рятувальників не зупиняється ні на день: вони гасять пожежі в екосистемах, ліквідовують наслідки ворожих ударів, дістають постраждалих із понівечених будинків. Для мешканців Дніпропетровщини від професіоналізму цих людей прямо залежить безпека, а часто — і життя. Кілька історій надзвичайників із регіону показують, чим насправді обертається ця робота.

Для 34-річного Дмитра Чепуріна 9 липня могло стати останнім днем народження. Він мав здати зміну о восьмій ранку й поїхати додому, де на нього вже чекали рідні із накритим столом. Але надійшов виклик на пожежу після ворожого прильоту. Під час гасіння виникла загроза повторного удару FPV-дронами, і рятувальники сховалися в укриття. Водій, який не знав про небезпеку, залишався біля машини й не відповідав на радіозв'язок. Дмитро побіг його попередити й побачив, що над пожежним автомобілем уже завис дрон, обираючи ціль. «Дай Боже, щоб дата народження не збіглася з датою смерті», — згадує він свої думки тієї миті. Інший випадок стався в його рідному Апостоловому: у вихідний, прийшовши в гості до батьків, він почув потріскування шиферу, побіг на сусідню вулицю й побачив палаючий гараж, полум'я від якого могло перекинутися на будинок. Дорослі в метушні не помітили, що всередині залишилася дитина — хлопчик років шести стояв біля вікна. Дмитро змочив куртку, вибив скло й виніс дитину на вулицю. Героєм себе він не вважає.

33-річний капітан ДСНС Денис Дударев прийшов у професію випадково: у 2010 році батько, колишній військовий льотчик, запропонував вступ до Черкаського інституту пожежної безпеки. Згодом він зрозумів, що вибір був правильний. З-поміж перших серйозних викликів він пам'ятає пожежу в квартирі на першому поверсі багатоповерхівки: одне відділення гасило вогонь, інше евакуйовувало мешканців. Під час розвідки в задимленій квартирі знайшли людину ще при свідомості, але вже отруєну димом, і передали медикам. Квартира згоріла, людина вижила — саме це Денис називає головним результатом роботи. Бувають і курйозні виклики: одного разу повідомили про «зграю кажанів» у квартирі, а на місці виявився один-єдиний кажан у туалеті, якого господар — великий і міцний чоловік — боявся настільки, що просто зачинив двері. Найбільше вразив Дениса цинічний удар по торговельному центру «Сонячна Галерея», де загинули 16 людей і ще 140 дістали поранення: трагедія сталася в п'ятничний вечір, коли в ТЦ було багато відвідувачів. Своєю мрією він називає не кар'єру чи нагороди, а нормальне спокійне життя.

30-річний Павло Гайдуков, старший лейтенант і заступник начальника першої державної пожежно-рятувальної частини Дніпра, у дитинстві мріяв про футбол, але після школи обрав рятувальну справу — навчався у Вищому пожежному училищі у Вінниці й починав звичайним пожежником. За 12 років служби він переконався, що в екстрених ситуаціях рахунок іде на секунди, а іноді й на години. У січні 2023 року на Перемозі ворожа ракета зруйнувала частину будинку на Набережній Перемоги, 118: загинули 46 людей, а на другий день після атаки з-під конструкцій дістали живу дівчину. Під час ліквідації наслідків нещодавнього удару по Дніпру сталася повторна шахедна атака на сусідню будівлю, де вибухова хвиля накрила жінку уламками — непритомну її винесли до службового автомобіля й дорогою до лікарні намагалися привести до тями. Вдома Павла підтримує дружина Наталія, а шестирічний син Іван, який займається дзюдо, впізнає пожежні машини й пишається батьком.

32-річний Олексій Зуй, який очолює 19-ту державну пожежно-рятувальну частину 8-го загону Дніпра, виріс у родині, де поруч були дві мужні професії: мати понад 25 років працювала лікаркою швидкої, а старший брат Іван став рятувальником раніше за нього. Після навчання в Національному університеті цивільного захисту України в Харкові він отримав призначення в Зеленодольськ, а до Дніпра повернувся у 2022 році. Найбільше його вразив випадок, коли «шахед» влучив у багатоповерхівку на проспекті Героїв: працюючи на автодрабині, серед руїн він побачив диван, на якому сиділа дівчинка років 10–11 у халаті — навколо не залишилося ні стін, ні підлоги. Дитину спустили вниз, і на ній не було ні синців, ні подряпин. Пригадує Олексій і порятунок двох літніх жінок із палаючої квартири на верхньому поверсі: ті ніяк не наважувалися залізти в люльку, доки колега Юрій Поляков не звернувся до них «дівчата» — це подіяло краще за будь-які інструкції.

Ці історії — не про окремі подвиги, а про щоденну норму роботи, яка триває 24/7 і без вихідних. Під час війни надзвичайники дедалі частіше працюють під загрозою повторних ударів, і саме від їхньої витримки залежить, скільки людей вдасться витягти з-під завалів. Мрії цих людей прості — спокійне життя і повернення додому до рідних, — і саме тому ціна їхньої роботи для країни залишається надзвичайно високою.

Читайте також