Розпач без адресата: чому росіяни не повстануть проти війни

Останні тижні російські соцмережі заполонили відео з підприємцями, які підраховують збитки від пожеж на складах маркетплейсів, та автовласниками, що скаржаться на черги на АЗС. Проте в цих емоційних зверненнях майже немає згадок про справжню причину — війну, розпочату Кремлем. Замість гніву на владу — крик у порожнечу, що свідчить про глибоку когнітивну кризу.

Психологи пояснюють таку реакцію захисним інфантилізмом і завченою безпорадністю. Для пересічного росіянина визнати, що дефіцит бензину чи збитки бізнесу є наслідком дій українських дронів, означало б визнати провину власної держави. Це руйнує звичну картину світу, тому психіка обирає безпечніший шлях: сприймати події як стихійне лихо чи «виробничу травму». Така поведінка має історичні паралелі — від бомбардувань німецьких міст у Другій світовій до дефіциту товарів в СРСР.

Ключове питання — чи стане розпач підґрунтям для протестів, чи, навпаки, інструментом для нової мобілізації. Аналітики схиляються до прагматичнішого для Кремля сценарію. Розорені підприємці з боргами у 2–5 млн рублів, без інституту банкрутства, стають ідеальними кандидатами на контрактну службу. Виплати за підписання контракту, що сягають 2–3 млн рублів, виглядають як єдиний порятунок від фінансового краху. Таким чином, економічний тиск на тил перетворюється на рекрутинговий механізм.

Українські удари по інфраструктурі досягають тактичної мети, але очікувати на народне повстання в РФ — наївно. Як показала Курська операція, перенесення війни на територію противника не викликає масового спротиву. Натомість суспільство стає атомізованим і зневіреним. Такі люди не вийдуть захищати Путіна, але й не підведуться проти нього. Вони спостерігатимуть за падінням режиму з холодною відчуженістю, фіксуючи все на відео, — але не зроблять жодного кроку, щоб прискорити цей момент.