Потап і звання народного: мистецтво чи бізнес?
Слова Потапа про готовність обміняти звання заслуженого артиста на народне викликали дискусію. За лаштунками цієї суперечки — питання про те, за якими критеріями оцінювати культурний продукт в Україні.
Реакція на заяву Потапа розділилася: одні вбачають у ній влучний жарт, інші — привід для обурення. Однак суперечка навколо звань оголює глибшу проблему — підміну понять, коли комерційний успіх починає вважатися ознакою мистецької цінності.
Критерії культури та шоу-бізнесу принципово різні. Українська пісенна традиція спирається на багатовіковий досвід, відображає побут, обряди та ментальність народу. Натомість шоу-бізнес функціонує у комерційній площині: тут головне — продати продукт, використовуючи технології, що викликають емоційну реакцію. Причому для успіху неважливо, позитивною чи негативною буде ця реакція — будь-який хайп підігріває інтерес і тримає виконавця в тренді.
Саме тому критика на адресу Потапа та його колег може бути їм лише на руку: обурення публіки стає частиною маркетингової стратегії. У цій логіці кількість переглядів кліпів із мільйонними аудиторіями справді виглядає аргументом на користь «народності». Однак, якщо міряти мистецтво лише продажами, можна дійти до абсурду, коли естетична вартість туалетного паперу, який теж чудово продається, буде поставлена в один ряд із культурними здобутками.
Державні відзнаки мають ґрунтуватися на критеріях національної культурної значущості, а не на комерційних показниках. Саме тому питання про те, чи варто надавати Потапу звання народного артиста, виходить далеко за межі персональної оцінки його творчості. Це питання про те, які орієнтири обирає держава, підтримуючи тих чи інших діячів, і чи готова вона захищати традиційну культуру від агресивного маркетингу.
