Катували полонених на Київщині: двом тюремникам із Тульської області оголосили підозру

Йдеться про Олексія Кочєтова (28.02.1988 р.н.) та Євгенія Мяснікова (29.01.2000 р.н.) — обидва уродженці міста Донской Тульської області. У 2022 році вони обіймали посади молодших інспекторів виправної колонії суворого режиму №1, розташованої в тому ж місті. Саме в цій установі росіяни утримують українських військовополонених і цивільних бранців.

За даними слідства, разом з іншими тюремниками та спецпризначенцями обидва фігуранти систематично завдавали полоненим фізичного й психологічного насильства. Серед постраждалих — щонайменше четверо українських чоловіків, захоплених у полон на Київщині в березні 2022 року.

Ключовий епізод — так звана «прийомка»: новоприбулих полонених проганяли крізь шеренгу тюремників, які били їх руками, ногами, гумовими кийками, полімерними трубами та електрошокерами. Людей також змушували стояти в незручних позах — обличчям до стіни, з широко розставленими ногами, притиснутою головою й розвернутими назовні долонями, — і в цей час завдавали ударів куди бачили. Від ударів потерпілі втрачали рівновагу та свідомість і падали, після чого їх змушували підводитися й продовжували бити.

Кочєтову інкримінують примушування до положення «упор лежачи», удари долонями по обличчю, ногами по тулубу та стояння ногами на спині лежачого. Мясніков, за даними слідства, змусив одного з потерпілих повиснути на металевій решітці, вдарив його кулаком у живіт, а після падіння — електрошокером у ногу та шию. Ще одного чоловіка він побив кийком і електрошокером за те, що побачив через камеру відеоспостереження його усмішку, іншого — за повільне одягання після душу.

16 вересня 2026 року обом оголошено про підозру за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України — жорстоке поводження з цивільним населенням.

Що це означає. Ідентифікація конкретних виконавців — не лише юридичний, а й практичний крок: вона створює основу для подальших підозр, оголошень у розшук і майбутніх судових процесів, зокрема за кордоном, де подібні справи вже розглядають за принципом універсальної юрисдикції. Для родин полонених це також сигнал, що епізоди катувань фіксують поіменно, а не як абстрактні «порушення». Водночас сама лише підозра не означає ані затримання, ані вироку: підозрювані перебувають на території Росії, і питання їхньої видачі чи суду залишається відкритим. Системність описаних практик — від «прийомки» до покарань за усмішку — вказує на те, що йдеться не про окремі випадки свавілля, а про усталений механізм поводження з полоненими в російських установах.