Петлюра про державу: «Прогаяна хвилина — злочин проти Республіки»
У роздумах про українську державність, які охоплюють понад півтора століття, простежується спільна лінія: від Шевченкового міфу до Петлюрової «чорної праці». Їхні слова про Україну залишаються актуальними і в умовах сучасної війни.
До 35-ї річниці незалежності України варто згадати, як мислителі та державні діячі різних епох уявляли собі українську державність. Їхні роздуми — від поетичних прозрінь до політичних програм — складають інтелектуальний фундамент, на якому тримається сучасна Україна.
Симон Петлюра, лідер українського визвольного руху, наполягав на тому, що державне будівництво — це не теоретизування, а конкретна щоденна робота. «Будівництво Української Держави менше усього похоже на писання книжок з красного письменства», — писав він, наголошуючи на потребі знання техніки будівництва, уміння орієнтуватися в складних обставинах і систематичної «чорної» праці. У 1919 році він закликав: «Зараз Україна переживає таку хвилю, котрій мусимо віддати всі сили, енергію та, як потрібно, то й життя».
Михайло Грушевський творив новітнє розуміння української нації, закликаючи до остаточного розмежування з російською політичною ідентичністю. Він наголошував, що механічні зв'язки, створені «російським штиком», розпалися, і немає обов'язку їх відновлювати. Павло Скоропадський, своєю чергою, пророчо зазначав неминучість українського відродження: «Як би не склалися умови, Україна в тій чи іншій формі буде». Він також наполягав на тому, що Україна не може існувати без Криму.
Юрій Шевельов бачив шанс України в її рубіжному становищі між Європою та Азією, закликаючи подолати «три смертні гріхи»: московський вплив, провінціалізм та комплекс меншовартості. Василь Стус, попри всю складність свого ставлення до Батьківщини, визнавав: «Без України мені моторошно». В'ячеслав Чорновіл наголошував на відповідальності: «Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні — маючи, щоб не довелося гірко любити її — втративши».
Сучасна війна додала цим роздумам новий вимір. Ірина Цибух, парамедикиня, яка загинула на Харківському напрямку у 2024 році, говорила про відповідальність перед загиблими: «Коли ми лишаємося живі, ми мимоволі стаємо відповідальними перед мертвими. Відповідальними пам'ятати і говорити про те, що відбулося». Її слова підсумовують те, про що думали покоління: «Україна — це про боротьбу, відчуття свободи, відповідальність».
Читайте також
