Життя за 37 кілометрів від фронту: як Павлівка на Дніпропетровщині пристосувалася до щоденних атак

Село Павлівка розташоване за 37 кілометрів від сірої зони. Ця відстань не захищає від російських керованих авіабомб і «шахедів»: за час атак тут повністю знищено близько десяти будинків, ще кілька десятків зазнали пошкоджень.

Місцеві жителі виробили власну тактику виживання. Під час загрози ударів вони виїжджають за межі села та перечікують небезпеку в посадках і полях, а часом залишаються там на ніч. Точні місця, де люди ховаються, не розкривають із міркувань безпеки, аби російські військові не використали цю інформацію для наведення ударів.

Побут у Павлівці ускладнюється щодня. За словами місцевого жителя Сергія, напередодні електроенергії не було сім днів, а коли її подали, світло зникло так швидко, що він не встиг зарядити телефон. Воду в селі люди мають. Вибиті вікна та двері закривають самотужки: ріжуть фанеру, кріплять брезент на дахи. За словами чоловіка, ще до повномасштабної війни Павлівка розвивалася — у центрі працювали магазини, облаштовували територію. Тепер сліди ударів є майже на кожній вулиці.

Сергій каже, що брат і сестра живуть на Рівненщині та кличуть його до себе, але він відмовляється залишати рідне село. «Я свого рідного села не покину. Я такий чоловік, розумієте? Я люблю своє село. І нікуди свого села ногою не дінуся», — сказав він.

Інша мешканка, Наталя, розповіла, що 18 серпня керована авіабомба влучила у подвір'я неподалік її будинку. Тоді повністю зруйнувало три оселі, ще близько десяти пошкодило. За словами сусідів, люди перед ударом виїхали в поле. Нині жінка живе в пошкодженому будинку. Благодійники привезли два листи ДСП, але цього не вистачило, щоб закрити всі вікна. «Староста прийшла у перший день. Вона подивилася на наші вікна і сказала, що записують тільки житлові приміщення. Кухня — там все зруйновано — вони не торкаються», — розповіла Наталя.

Дітей із Павлівки почали вивозити понад місяць тому. Водночас частина дорослих, які виїхали, згодом повертається — через брак грошей на оренду житла. «Люди, що повивозили, все одно повертаються назад, тому що немає за що їм жити. Зняти хату дуже дорого», — пояснила жінка.

Місцевий житель Станіслав також не залишає Павлівку остаточно, хоча на ніч виїжджає до сусіднього села. «Я тут виріс, тут і здохну. Куди виїжджати? Кому я потрібен?» — сказав він. За його словами, обстріли відбуваються практично щодня й можуть тривати годинами.

Перші удари по Павлівці російські війська завдали ще в січні 2026 року — тоді село атакували «шахедами». Один із безпілотників влучив у будинок, де перебували мати та її син. Обоє дістали опіки й були госпіталізовані, а після лікування переїхали до Самара. Нині до дронів додалися керовані авіабомби, і саме вони, за словами жителів, стали головною загрозою останніх тижнів.

Історія Павлівки показує, як виглядає життя громади за десятки кілометрів від лінії фронту: без стабільного світла, з самостійно закритими вікнами та щоденним вибором між небезпекою вдома й неможливістю жити деінде. Частина будинків уже непридатна для проживання, але люди продовжують повертатися у свої оселі — бо іншого житла й коштів на нього в багатьох просто немає.