Окупація як система: від катівень до шкіл і церков

Окупація українських територій Росією — це не лише військова присутність, а комплексна система підпорядкування, яка охоплює всі сфери життя. Після захоплення міст окупанти створюють атмосферу страху, яка стає основою для подальших репресій, а згодом — для перебудови шкіл, судів, релігійних громад і навіть дитячих уявлень про майбутнє.

Перший етап — залякування. У Енергодарі після окупації працівників Запорізької АЕС почали викрадати просто з вулиць або з дому. Родичі тижнями не знали, де перебувають їхні близькі. Ці дії були спрямовані не лише проти конкретних жертв, а й проти всього міста: тисячі людей бачили, що будь-який прояв нелояльності може мати фатальні наслідки. Викрадення створювали невидимі правила — менше говорити, не ставити запитань, не довіряти.

Після страху приходить «закон». Свавільні викрадення переростають у сфабриковані кримінальні справи. Інженера ЗАЕС Сергія Потинга російський суд засудив до 19 років колонії, а його дружину затримали, щоб під тортурами дізнатися про місце перебування чоловіка. Іншого працівника — Сергія Спартесного — після катувань засудили до 12 років. Таким чином насильство набуває вигляду правосуддя, стаючи інституцією, а не тимчасовим актом.

Окрема сторінка окупації — використання цивільних як дешевої робочої сили. Олена Ягупова після викрадення разом з іншими людьми опинилася в місці, де чоловіків змушували рити окопи, а жінок — прибирати та готувати для російських військових. Вона зазнала сексуального насильства. Формально цих людей не існувало: вони не були військовополоненими, не проходили через суди. Їх відпустили лише після того, як російські поліцейські повідомили, що жодної «депортації» не було, і наказали мовчати. Повернувшись на підконтрольну Україні територію, Ягупова стала першою людиною в Запоріжжі, яка отримала статус жертви торгівлі людьми через злочини під час окупації.

Наступний етап — робота з майбутнім. У школах на окупованих територіях зникають українські прапори, з'являються російські символи, «уроки мужності», кадетські класи та «Юнармія». Дітям, особливо сиротам, показують, що лояльність винагороджується: окремий стіл у їдальні, подарунки, поїздки. Їх навчають розбирати зброю, керувати дронами, а на уроках пояснюють, що Україна — «історична помилка». За даними BBC, лише за перші вісім місяців 2025 року «Юнармія» провела на окупованій Донеччині понад 1200 заходів, більшість з яких стосувалася військової підготовки.

Релігійні громади — ще один простір, який Росія намагається підпорядкувати. У Мелітополі окупаційна влада заборонила незалежні церкви, конфіскувала майно та викрадала священників. Баптистську церкву «Благодать» забрали вдруге за століття — вперше це зробила радянська влада. Ці громади були центрами взаємодопомоги, що об'єднували людей поза державним контролем, тому їхня заборона є частиною загальної стратегії.

Катівні, суди, школи, церкви — це не окремі злочини, а елементи однієї системи. Росія не просто утримує територію силою, а прагне перетворити окупацію на постійну модель життя, де людина не має простору для довіри, незалежності чи власного вибору.