На Тернопільщині попрощалися з ветераном Михайлом Хвалком: що відомо

Михайло Хвалко народився 18 листопада 1989 року. Він служив на посаді номера обслуги мінометного розрахунку мінометної батареї військової частини А5018 у званні солдата. У липні 2026 року його звільнили з військової служби. 18 вересня того ж року серце чоловіка зупинилося.

Родина Хвалків переживає не першу втрату, пов'язану з війною: рідний брат Михайла, Назар Хвалко, який також був військовослужбовцем, зник безвісти під час виконання бойового завдання. Тепер громада втратила ще одного свого жителя.

Жителі Саранчуківської сільської територіальної громади та рідні провели ветерана в останню дорогу. У громаді зазначили, що Михайло присвятив частину свого життя військовій службі та захисту рідної землі й права кожного жити у вільній, незалежній Україні. «Його шлях завершився, але його чин назавжди залишиться в нашій пам'яті», — йдеться у повідомленні.

Історія Михайла Хвалка — це історія про те, що війна не закінчується для людини ані з підписанням рапорту, ані з поверненням додому. Ветерани, які пройшли службу, часто залишаються у стані, коли про них згадують переважно у двох вимірах: або як про полеглих на фронті, або як про тих, хто повернувся і має бути «в порядку». Поза цими рамками залишається довгий і складний шлях реабілітації, пошуку роботи, відновлення родинних зв'язків — усе те, що потребує системної, а не ситуативної уваги держави й громад.

Для Саранчуківської громади, як і для багатьох сільських громад, кожна така втрата — це не абстрактна статистика, а зміна в повсякденному житті села. Родини, які втратили або досі чекають на своїх близьких, потребують не лише виплат і пільг, а й постійного супроводу: психологічної підтримки, соціальних послуг, можливості працевлаштуватися й відчувати себе частиною спільноти, а не забутими після завершення служби.

Поки триває війна, такі історії повторюватимуться. Саме тому важливо, щоб увага до ветеранів не обмежувалася днями пам'яті чи окремими публікаціями, а була щоденною практикою — від місцевих громад до національних програм. Пам'ять про Михайла Хвалка та його брата Назара — це водночас і нагадування про ціну, яку платить країна, і про відповідальність перед тими, хто цю ціну вже заплатив.