Монети в труні: що стояло за давнім звичаєм українців

У традиційній культурі українців поховання сприймали не лише як прощання, а як підготовку людини до переходу в інший світ. Тому до труни клали речі, які, за народними віруваннями, могли знадобитися покійному. Гроші були серед них не випадково: їхнє призначення пояснювали по-різному залежно від місцевості.

На Волині, Запоріжжі, Закарпатті та в інших регіонах дослідники фіксували звичай класти монети в труну або кидати їх у могилу. На Волині пояснювали, що гроші потрібні душі, аби «викупитися» на тому світі або подолати певний шлях. Інше поширене трактування пов'язувало монети з переправою: вважалося, що померлий має заплатити за дорогу.

Етнограф Володимир Шухевич описав гуцульський обряд, коли після опускання труни в яму родичі кидали туди гроші. Їхнє призначення пояснювали тим, що небіжчик має мати чим оплатити перевезення «на той світ, за море». Такі дії вписувалися в загальну логіку поховального обряду: людині давали з собою все необхідне для переходу.

Окрім монет, у труну клали одяг, взуття, хустку, хліб, сіль, рушник, особисті речі, а подекуди навіть люльку з тютюном. На Запоріжжі в польових записах згадуються монети, носова хустинка та особисті речі покійного. Ці предмети формували символічне «спорядження» в дорогу, яка, за уявленнями предків, починалася після смерті.

Отже, гроші в труні — не дивацтво, а елемент світогляду, де смерть мислилася як перехід зі своїми правилами і потребами. Сучасному читачеві цей звичай може здатися далеким, але він показує, як люди намагалися убезпечити близьких навіть після їхньої смерті.