Медики Червоного Хреста на Сумщині: як працює допомога за 16 кілометрів від кордону
У прифронтовій Чернеччині на Сумщині мобільна бригада Червоного Хреста залишається єдиним способом отримати консультацію лікаря та ліки. Для місцевих, переважно пенсіонерів, це питання не зручності, а виживання.
Село Чернеччина Краснопільської громади лежить за близько 16 кілометрів від кордону з Росією. Постійні обстріли та атаки дронів зробили звичайний похід до лікарні майже неможливим, розповіла староста Оксана Чернова. За її словами, саме тому візити мобільної бригади Червоного Хреста перетворилися на головну можливість для людей отримати консультацію та медикаменти.
Медики працюють у бронежилетах, і це не формальність. Медсестра Наталія Дзюбан згадує випадок, коли бригада робила пацієнтці кардіограму: «Робили жіночці кардіограму і почули вибух. А це 50 м від нас десь так, плюс-мінус. "Молнія" була. Ну, це швиденько зібралися і поїхали додому». За її словами, таке траплялося неодноразово, а в одному із сіл, Хмилівці, куди бригада більше не їздить, під удар потрапило цивільне авто. Людям тоді допомога не знадобилася, каже пані Наталія.
Постійний страх, за її словами, нікуди не зникає, але люди до нього пристосовуються. Найбільше ж турбує не сам страх, а його непередбачуваність. Були періоди, коли місцеві залишалися без найнеобхіднішого: «перше їхнє прохання було — це привезіть хліба, будь ласка». Медики возили хліб великими пакетами, і це викликало в людей щиру радість.
За словами лікаря Андрія Савченка, серед пацієнтів переважають люди літнього віку, а найпоширеніші діагнози — гіпертонічна хвороба та остеохондроз. Бригада заздалегідь домовляється зі старостою про приїзд, щоб люди знали час і могли зібратися. Під час одного з візитів медики оглянули 42 людини, двох — удома, поставили діагнози, призначили лікування й видали наявні ліки. Буває й так, що доводиться тікати з машини, додає лікар.
Історії місцевих жителів — це окремий вимір війни. 86-річна Ольга Харитонівна розповідає, що після влучання дрона в її хату згоріло все майно, а її саму побило дерев'яною стелею: «спина вся чорна була, тепер права нога в мене теж відмовляє». Жінка перебралася в порожню хату на краю села, бо своєї в неї більше немає. Пані Ольга, якій 76 років, каже, що найбільше боїться ударів КАБами, і згадує, як після бомбардування її підняло повітрям і вдарило об гілку дерева. Пані Ніна розповідає, що під час обстрілів вони з чоловіком спускаються у підвал, а ліки та уколи доводиться робити самотужки або з допомогою сусідів.
Попри складнощі, базове забезпечення в селі тримається. За словами старости, працюють два магазини, хліб привозять «неймовірними зусиллями», а продукти доступні. Нині в Чернеччині та віддалених селах старостинського округу проживає близько 300 людей. Через безпеку бригада тепер приїжджає раз на два тижні, хоча раніше працювала щотижня.
Ситуація на Сумщині показує, як війна поступово змінює саму логіку медичної допомоги: там, де немає безпечних доріг і лікарень, її несуть мобільні бригади, часто під звуки вибухів. Для сотень людей похилого віку це означає не просто ліки, а можливість залишатися у власних домівках.
