Липневі граблі: чому влада знову наступає на ті самі помилки

Минулорічна криза навколо НАБУ і САП, здавалося б, мала стати уроком, але в липні цього року історія повторилася. У спробах провести рокіровки в уряді та військовому командуванні влада знову наступила на ті самі граблі.

Кандидатура нового прем'єр-міністра виглядала серйозною, а склад Кабміну — прийнятним. Суспільство почало вірити, що президент нарешті обрав правильний курс. Однак наступні призначення — зокрема, Федорова, Клименка, а також Свириденко на посаду посла у США — викликали запитання. Замість оновлення ми отримали повторення старих схем.

Особливо гостро стоїть питання щодо Олександра Сирського. Він безпосередньо керував обороною Києва та Харківським наступом, і ці операції вважаються успішними. Але сьогодні, завантажений політичними інтригами, він, на думку багатьох, став гальмом для розвитку Збройних сил. Знайти заміну на посаді головнокомандувача, яка б не розвалила оборону 1200-кілометрового фронту, — надзвичайно складне завдання. Щоденні втрати росіян сягнули 1300–1500 солдатів, що свідчить про інтенсивність боїв.

Конфлікт між Федоровим і Сирським — це зіткнення поколінь: технократичний підхід проти армійського консерватизму. В армії, на відміну від стартапів, помилки коштують життів. Однак проблема, схоже, глибша. За даними КМІС за червень, баланс довіри до молодого міністра оборони склав +29%, тоді як у президента — +27%. Це могло стати ключовим тригером для звільнення. Історія повторюється: раніше так само були звільнені Залужний, Кулеба, Малюк, а також виникали ревнощі до Буданова та Кіма. Усі вони «формували політичний імідж» — тобто спілкувалися з суспільством і здобували довіру. В Україні це сприймається як загроза для влади.

Сам того не бажаючи, президент створив собі серйозного конкурента. На тлі Залужного, який далеко, Буданова, що несе негатив Офісу президента, і «старого» Зеленського, раптом з'явився новий кумир — молодий, просунутий технократ. До того ж «репресований» президентом, а ображених в Україні люблять. Гасло «Потрібні зміни!» напрошується саме собою.

Втім, спровоковані масові акції жорстко нагадали владі: навіть під час війни не можна виходити за береги. Схоже, влада це почала розуміти. Залишається сподіватися, що урок засвоєно хоча б до наступного липня.