Кіста як наслідок мовного пристосуванства: чому перехід на українську «підставлянням слів» не працює

Про це йдеться в тексті, побудованому на алюзії до роману Томаса Манна «Обранець». У ньому Дух оповіді описує недолугість частини католицьких ченців, які так і не опанували латину. Вони, за словами оповідача, мислили категоріями рідної мови й просто підставляли латинські слова, ігноруючи складні правила класичної граматики. Це, мовляв, було б нестерпно і стилістично, і в усьому іншому, і ніколи не вилетіло б із-під римського пера.

Автор переносить цю думку на сучасні реалії: підставляти слова — недостатньо, бо мова так не працює. Кон'юнктурний, пристосуванський перехід на українську, на його думку, призводить до «кісти». І це ще легкий випадок. У тяжких, іронізує він, росте горб на спині й волосся в роті. Тобто йдеться про деформацію не лише мовлення, а й самого способу думати й бути.

Далі автор вдається до жартівливого перебільшення: українська мова за мудрістю нібито на другому місці у світі, а на першому — Іммануїл Кант із категоричним імперативом і кенігсберзьким декадансом. Як приклад мовного компромісу наводить лист Пантелеймона Куліша: «Не маю часу думати, тому писатиму російською». Це радше ілюстрація того, як брак часу чи внутрішньої потреби штовхає людину до звичного, а не до виваженого.

Отже, застереження автора просте: до мови варто ставитися як до способу мислення, а не як до набору символів для механічної заміни. Інакше навіть правильні слова не врятують від кривих смислів.