«Чорна вдова» чи вільна жінка: що насправді стоїть за міфом про Марко Вовчок

Марія Вілінська, відома під псевдонімом Марко Вовчок, прожила життя, що охопило Орёл, Петербург, Париж, Рим і Нальчик. Її шлях — це не низка фатальних збігів, а свідомий пошук свободи у світі, де жінці відводилася роль тіні. Саме тому навколо її імені так легко виникла легенда про «чорну вдову».

Перший шлюб із Опанасом Марковичем, укладений 1851 року в Орлі, був радше союзом вдячності й інтелектуального партнерства, ніж палким коханням. Фольклорист і етнограф, член Кирило-Мефодіївського братства, він відкрив для неї Україну, а вона перетворила зібраний матеріал на високу літературу. Після тріумфу «Народних оповідань» 1858 року Марія залишила чоловіка й разом із сином Богданом вирушила спочатку до Петербурга, а згодом до Європи. Опанас помер на самоті, так і не змирившись із втратою, — але від хвороби й злиднів, а не з чиєїсь волі.

У Петербурзі Марко Вовчок стала літературною сенсацією. Тарас Шевченко називав її «донею» й дарував їй речі, які вона берегла як святиню. Пантелеймон Куліш закохався в неї до нестями, залишив дружину Ганну Барвінок і благав про взаємність, а отримавши відмову, роками поширював плітки про нібито несамостійність її творів. Сучасний текстологічний аналіз ці вигадки повністю спростував. У Європі її близьким співрозмовником і покровителем став Іван Тургенєв, який перекладав її твори й уводив у літературні кола, знайомлячи з Герценом, Толстим і Жулем Верном.

Найпалкішим і найтрагічнішим почуттям став Олександр Пассек — троюрідний брат Герцена, юрист, який помер від туберкульозу 1866 року на руках у Марії. А 4 липня 1868 року в Дуббельні на Ризькій затоці потонув критик Дмитро Писарєв, молодший за неї на сім років. Саме після цих двох смертей суспільство й приклеїло до неї зловісне прізвисько.

Після життєвих штормів настала тиха гавань: 1878 року, у 45 років, Марія вдруге вийшла заміж — за офіцера Михайла Лобача-Жученка, молодшого на 17 років. Він дав їй спокій і відданість, яких вона шукала все життя. Померла Марія Вілінська 1907 року в Нальчику, сидячи в саду під яблунею.

Отже, «чорна вдова» — це не біографічний факт, а суспільний міф. Маркович помер від хвороби й бідності, Пассек — від невиліковної на той час сухоти, Писарєв — від нещасного випадку. Суспільство, яке не прощало жінкам незалежності, перетворило трагедії на вирок. Реальна історія Марка Вовчка — про геніальну жінку, яка мала сміливість жити й кохати на власних умовах і не зраджувати себе.