«Вони нищать, а я збираю»: мисткиня з Кривого Рогу створює артоб'єкти з уламків зруйнованих осель

Свої роботи мисткиня розміщує просто неба — поруч із місцями трагедій. За задумом авторки, це має зберегти пам'ять про загиблих людей через творчість, а не лише через офіційні меморіали. Географія проєкту охоплює Кривий Ріг, Київ і Тернопіль: загалом створено 14 картин, з них 11 — у рідному місті художниці.

Чотирнадцяту роботу Юлія присвятила трагедії на Криворіжжі. У ніч проти 30 липня російська балістична ракета влучила в будинок багатодітної родини Воронових — загинули десять людей: батьки, їхні семеро дітей та півторарічний онук. Художниця приїхала на руїни на третій день після удару й почала збирати уламки для майбутньої мозаїки. Робота дістала назву «Сльоза».

«Це жахливий біль, ось такий спільний, величезний, масштабний, всеукраїнський. Це артоб'єкт у вигляді сльози про загиблих людей. Розбита чашка, уламки білого скла і прозорого скла, — я не знаю, що це було, звідки. В кожну роботу я додаю дзеркало», — розповіла мисткиня.

Над концепцією «Сльози» Юлія працювала близько двох тижнів, а сама робота була готова за півтора місяця. Завершений артоб'єкт вона залишила на руїнах будинку в Радушному — поруч зі знищеною оселею. «Тут зруйноване просто все, але в пам'ять про той жахливий день і на згадку про цих людей, я залишаю цю роботу саме тут», — пояснила художниця.

Створювати артоб'єкти Юлія почала після того, як російська атака зруйнувала її омріяну майстерню. Відтоді вона працює вдома. Художниця наголошує: всі її роботи унікальні, і кожна з них по-своєму пов'язана з конкретним місцем і конкретними людьми. «Вони нищать, вони руйнують — а я збираю. Я збираю у щось одне, в якусь таку композицію, що зі зруйнованого щось створювати і відроджувати щось нове, що треба жити», — сказала вона.

Серед робіт, уже встановлених у Кривому Розі, — мозаїка навпроти ТРЦ «Сонячна Галерея», де внаслідок російської атаки 21 серпня загинули 16 людей. Ще один артоб'єкт розміщено на дитячому майданчику, по якому торік 4 квітня армія РФ вдарила ракетою — тоді загинули 20 людей, з них дев'ятеро дітей.

Такі роботи виконують подвійну функцію. З одного боку, вони працюють як локальні меморіали: мешканці бачать їх щодня, і пам'ять про загиблих залишається вбудованою у звичний міський простір, а не відсунутою на цвинтар чи в музейну залу. З іншого — це спосіб перетворити матеріальні рештки руйнування на щось, що має сенс і форму. Для родин загиблих і для громад, які пережили удари, важливо, що трагедія не зникає з карти міста разом із вивезеним будівельним сміттям.

Водночас проєкт порушує складніше питання: як довго місто може жити поруч із такими нагадуваннями і хто має вирішувати їхню подальшу долю. Наразі це авторська ініціатива однієї мисткині, а не системна меморіальна політика. Це означає, що кожен об'єкт залежить від її сил, часу та матеріалів — і від того, чи вдасться зберегти вже встановлені роботи неушкодженими.

Поки що Юлія Дмитрієва продовжує збирати уламки. Кожна нова робота — це спроба відповісти на руйнування не помстою, а збереженням: розбите скло знову стає цілим, хай і в іншій формі.