Клуб обраних: хто у світі має власну балістику і що це означає для України

Розробка балістичної ракети — одне з найскладніших інженерних завдань у військовій сфері, тому небагато держав можуть похвалитися власними зразками навіть тактичного рівня. Для України поява такої зброї є критично важливою, адже балістичні цілі вкрай важко перехопити, а їхні боєголовки здатні нести значний заряд і вражати серйозні об'єкти на території противника. Водночас це питання престижу: входження до «клубу» країн із власною балістикою підкреслює технологічний рівень держави.

Українська програма розвивається прискореними темпами. У липні Міністерство оборони повідомило про випробування оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан» від КБ «Південне». Окремо працює компанія Fire Point, яка розробляє дві ракети: FP-7 із дальністю до 200 км та FP-9, здатну долати до 855 км. За заявленими характеристиками, FP-7 можна порівняти з американськими ATACMS — вона потрібна для ураження складів і скупчень військ за лінією фронту. За даними розробника, FP-7 вже пройшла близько 15 випробувальних пусків і проходить сертифікацію в Міноборони. Своєю чергою FP-9, попри клас малої дальності, потенційно може досягати цілей на відстані понад 800 км.

Повноцінні міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) із дальністю понад 5500 км мають лише ядерні держави, оскільки саме вони є основою їхніх стратегічних арсеналів. США покладаються на наземні Minuteman III (до 13 тис. км) та морські Trident II (до 12 тис. км), загальний запас яких оцінюється приблизно у 600 одиниць. Росія має близько 500 МБР, зокрема «Ярс» наземного базування та морські «Булаву» й «Синеву». Китай розвиває серію «Дунфен», серед якої DF-31 і DF-41 можуть долати до 15 тис. км. Франція — єдина з європейських ядерних держав, що тримає МБР лише на підводних човнах (ракета М51, до 10 тис. км). Ізраїль не афішує наявність таких ракет, але за неофіційними даними Jericho III здатна пролетіти понад 6 тис. км. Інформація щодо Індії (Агні-V) та Північної Кореї (Hwasong) залишається суперечливою, але експерти припускають наявність у них МБР.

На тактичному рівні коло країн ширше. Китай постачав балістичні комплекси Туреччині — на базі його ракети B-611 створено Yıldırım, пізніше з’явився Bora. Зараз Анкара має власну розробку Tayfun Block-2 із дальністю до 800 км. США використовують ATACMS (300–450 км) та новіші PrSM (до 500 км). Росія щодня обстрілює Україну «Іскандерами-М» (до 500 км), а також комплексами «Ярс» і «Булава». Власне виробництво балістики з дальністю до 5500 км мають також Іран, Індія, Пакистан і Північна Корея.

Отже, Україна стоїть на порозі входження до доволі закритого клубу держав із власною балістикою. Якщо випробування та сертифікація завершаться успішно, це не лише посилить обороноздатність країни, а й стане символічним кроком у розвитку вітчизняного військово-промислового комплексу.