На Тернопільщині виявили кенотаф воїну УГА Степану Гулюватому
У селі Мишків на Борщівщині знайшли пам'ятний хрест воїну Української галицької армії Степану Гулюватому, який загинув 1919 року. Могила є символічною — тіла воїна під нею немає.
Працівники Тернопільського обласного центру охорони пам'яток культурної спадщини виявили кенотаф — пам'ятне місце без останків померлого — під час моніторингу пам'яток Борщівщини. Про знахідку повідомили на сторінці центру.
Поштовхом стало старе чорно-біле фото хреста, помічене на одному зі стендів місцевого музею. На знімку, ймовірно з початку 1990-х років, читається напис: «На вічну память Степану Гулюватому погибшому на війні 1919 року». Дослідники припускають, що автори напису свідомо не уточнювали, про яку саме війну йдеться, тоді як сам воїн, найімовірніше, загинув далеко від дому під час польсько-української війни 1918–1919 років.
Сам хрест розташований майже посередині місцевого цвинтаря, місце доглянуте, а пам'ятка добре збереглася. Водночас відомостей і про хрест, і про загиблого майже не лишилося, а живих родичів у селі вже немає. Місцева бібліотекарка Ганна Храпчинська зазначає, що хрест міг виготовити значно пізніше після смерті воїна, адже кладовище, де він стоїть, закладене після 1940-х років.
Витесаний із вапняку хрест має трилисту форму: стовп і рамена завершуються трьома пелюстками. На ньому вирізьблені знаряддя страти Христа — драбина, спис, губка, молоток і цвяхи, що можуть символізувати жертовну смерть воїна. На чотирьох кінцях — шестипроменеві зірочки, які, ймовірно, позначають рани Господні, а посередині — палаюче серце з променями і хрестиком. Хрест стоїть на постаменті з викарбуваним написом; свого часу його побілили з блакитним відтінком, а місця різьблення пофарбували.
У центрі охорони пам'яток вважають цей кенотаф цінним для села і сподіваються, що за ним і надалі доглядатимуть, згадуючи подвиг Степана Гулюватого та його побратимів. Знахідка засвідчує: навіть через понад століття після подій визвольних змагань пам'ять про них зберігається у місцях, де про це майже не залишилося документів, — і саме такі пам'ятки далі потребують уваги дослідників і громади.





