Камери контролю швидкості ззаду: що це змінює для водіїв

Конструкція дорожніх фоторадарів не випадкова: їх налаштовують під конкретні ділянки, де ризик порушень найвищий. Стаціонарні камери в багатьох країнах, зокрема в Польщі, справді найчастіше знімають авто спереду. Це дозволяє зафіксувати не лише номер, а й обличчя водія — вагомий аргумент, якщо керманич відмовляється платити штраф.

Однак на небезпечних відрізках і автомагістралях дедалі частіше працюють системи з двома камерами, як-от MultaRadar CD, TraffiStar SR390 або Mesta Fusion RN. Вони одночасно контролюють передній і задній вигляд транспортного засобу. Навіть коли знімок зроблено тільки ззаду і обличчя не видно, номерного знака достатньо, щоб встановити власника авто та розпочати процедуру притягнення до відповідальності. Для водія це означає, що розрахунок «проскочити так, щоб камера не побачила» більше не працює.

Швидкість фоторадари вимірюють за допомогою радіохвиль або лазера. Залежно від налаштувань пристрій робить один кадр або серію з трьох знімків. Ефективно вимірювати швидкість можна на відстані до 60 метрів, але знімки найчастіше роблять із 10–30 метрів. Водій може навіть не помітити фіксації, адже видимий спалах не є обов'язковим.

Спалах хоч і може свідчити про зйомку, автоматично не означає штрафу. Пристрій може спрацювати під час калібрування чи тестування або зафіксувати порушення в межах допустимих відхилень. Чимало знімків відхиляють через нечіткий номерний знак, погану погоду чи інші технічні причини. У підсумковому кадрі зазвичай є дані про транспортний засіб і водія — номерний знак та обличчя керманича при зйомці спереду — а також параметри порушення: дата, час, точне місце, зафіксована швидкість і дозволений ліміт.

Отже, подвійні камери роблять контроль швидкості щільнішим, але не безпомилковим. Для водіїв це привід не покладатися на міфи про «сліпі» радари, а для країни — питання, наскільки прозорою буде процедура оскарження, коли штраф надходить за знімком, де водія не видно.