Німеччина закриває останні російські інституції: що це означає для України

Українські волонтери та активісти, зокрема засновник Благодійного фонду Сергія Притули, від початку повномасштабної війни намагалися переконати німецьких партнерів відмовитися від співпраці з російськими культурними інституціями. Ще у червні 2022 року, коли до Києва прибула велика делегація з Німеччини — депутати Бундестагу, журналісти та представники громадянського суспільства, — українська сторона наголошувала на необхідності повного розриву з російською культурою, яка, на їхню думку, слугує прикриттям для звірств російських військових.

Під час тих зустрічей німецькі гості наполягали, що війна — це справа Путіна, а не всього російського народу, і що культура може стати містком до діалогу. Вони посилалися на Достоєвського, Великий театр і балет. Українці натомість нагадували про Маріуполь, Бучу, вбивства та зґвалтування, скоєні росіянами, і закликали до максимального санкційного тиску та заборони російської культурної присутності.

Із військовою допомогою ситуація з часом покращилася — Німеччина стала одним із ключових партнерів України в оборонній сфері. Однак питання російської культурної присутності залишалося відкритим протягом тривалого часу. Лише після серії диверсій на території Німеччини, за якими чітко проглядається російський слід, німецька влада наважилася на радикальні кроки: закриття консульства у Бонні та «російського дому» в Берліні. У відповідь Росія оголосила про закриття Інституту Гете на своїй території.

Для України це рішення має символічне та практичне значення. Символічне — бо демонструє, що навіть найбільш скептично налаштовані європейські партнери змінюють свою позицію під тиском реальних подій. Практичне — бо обмежує можливості Росії використовувати дипломатичні та культурні установи для розвідувальної діяльності та впливу на громадську думку в Європі. Українські волонтери вітають це рішення, але водночас ставлять риторичне питання: чому для цього знадобилося чотири роки повномасштабної війни та тисячі жертв?