Італійська пастка: як сирота з Сум виграв суд і повернувся додому

Іван Зекунов народився у Сумах, де провів дитинство в місцевому дитячому будинку. Його мама через тяжку хворобу не могла піклуватися про дітей, а згодом загинула в автокатастрофі. Разом із сестрою хлопець виховувався під опікою директорки закладу Любові Рудики, яку досі називає своєю найближчою людиною.

Після початку повномасштабного вторгнення вихованців евакуювали до Італії — спершу це виглядало як тимчасовий відпочинок на три місяці. Однак перебування затягнулося: 14-річний Іван опинився в родині місцевих підприємців у регіоні Апулія, а через пів року італійські чиновники призначили йому опікунку з-поміж місцевих. Український статус Любові Рудики там юридичної сили не мав.

Хлопець намагався жити зі своєю вихователькою, але італійська опікунка втрутилася, погрожуючи звинуваченнями у викраденні дитини. Згодом суд ухвалив рішення перевести Івана до інтернату для мігрантів, де утримували переважно дорослих. Там підлітку забороняли вільно пересуватися, спілкуватися українською, а телефони відібрали на три місяці.

Попри тиск, Іван самостійно вивчив італійську мову та місцеве законодавство, звертався до правозахисних організацій, викликав поліцію, підтримував зв’язок із консульством і особисто виступав у суді. Судді неодноразово відмовляли, наголошуючи, що в Україні війна, але юнак наполягав: дім — це Суми. У підсумку справу вдалося виграти, а згодом — вибороти право на повернення ще для 20 дітей із Сумського інтернату.

Іван повернувся в Україну наприкінці 2023 року, здобув фах електрика і вступив на юридичний. Нині він навчається на першому курсі університету, є членом молодіжного офісу «ДІЙМО» при Міністерстві соціальної політики та зареєстрував власну громадську організацію, яка контролює питання безпеки в Сумах — зокрема, наявність і доступність укриттів.

Його історія — приклад того, як наполегливість і знання законів можуть зламати навіть найжорсткішу бюрократичну систему. Для Івана повернення додому стало не компромісом, а свідомим вибором, попри війну та постійні обстріли рідного міста.