Росія повторює афганський сценарій: чи чекає її розвал

Заяви радника Путіна про те, що Росія нібито випередила Україну на два тижні й атакувала першою, майже дослівно відтворюють радянське обґрунтування вторгнення до Афганістану 1979 року. Тоді в Москві також стверджували, що якби війська не ввели, через два тижні там з'явилися б американці або бази НАТО. Тепер ця ж формула застосовується до України.

Така риторика виконує дві функції. По-перше, вона знімає з агресора моральну відповідальність, подаючи напад як «вимушену оборону» або дію на випередження. По-друге, вона підміняє реальні причини війни — імперські амбіції та бажання контролювати сусідню країну — ідеологічним конструктом про «змагання з наддержавою». Так Кремль намагається перетворити загарбника на жертву обставин.

Примітно, що й «докази» цієї «прозорливості» виглядають як старий пропагандистський прийом. Згадані «знайдені документи ворога» у покинутому штабі — це шаблон, відомий ще з часів Гляйвіцької провокації 1939 року та сфабрикованих «протоколів», які завжди з'являються саме тоді, коли потрібне алібі. Тобто стратегічна культура Кремля не змінилася з 1979 року — вона використовує ті самі риторичні кліше, бо нових аргументів для власного суспільства так і не вигадала.

Показово, що в афганському випадку подібні розмови почалися, коли радянському керівництву стала зрозумілою фатальність вторгнення. Тепер, коли війна в Україні затягується, а втрати зростають, Кремль знову вдається до перевірених часом виправдань. Це дозволяє провести паралель: якщо логіка повторюється, то й фінал може бути схожим — застрягання у війні, виснаження ресурсів і, зрештою, розпад імперії.