Іран і США перенесли протистояння на море: що означає нова ескалація біля Ормузької протоки

За заявою іранської сторони, по американській військовій базі в Йорданії було випущено 20 балістичних ракет. Йорданія повідомила, що 18 ракет вдалося перехопити, а ще дві впали в безлюдних районах, не завдавши шкоди. Представник США заявив, що серед американських військових постраждалих немає.

Водночас протистояння різко загострилося на морі. Корпус вартових ісламської революції заявив про атаки на 10 суден поблизу Ормузької протоки, серед яких два американські кораблі та вісім нафтових танкерів. США зі свого боку повідомили про знищення п'яти іранських нафтових танкерів. Це вже наймасштабніша хвиля атак для судноплавства з початку шестимісячного конфлікту: на одному з танкерів біля Дубая загинув моряк, ще один член екіпажу зник безвісти, також повідомлялося про пошкодження та пожежі на інших торговельних суднах у регіоні.

Тегеран погрожує подальшим розширенням зони протистояння. КВІР попередив, що посилюватиме відповідь на нові атаки та найближчим часом оприлюднить карту розширеної забороненої морської зони, яка, за заявою Ірану, сягатиме Чабахара поблизу кордону з Пакистаном. Вашингтон натомість оголосив про політику ударів по іранських танкерах у відповідь на спроби атакувати кораблі ВМС США. Держсекретар Марко Рубіо заявив, що Іран втрачатиме танкери щоразу, коли намагатиметься завдати удару по американських військових кораблях.

Найвідчутніший наслідок цієї ескалації — зрив морських перевезень через Ормузьку протоку, якою до початку конфлікту проходило близько 20% світових поставок нафти. За оцінкою Rystad Energy, потік через протоку впав приблизно до 2 млн барелів на добу проти 8–9 млн ще за тиждень до відновлення активних бойових дій 30 серпня. Це означає не лише безпекові ризики для суден і екіпажів, а й тиск на світовий ринок енергоносіїв, а отже — потенційне здорожчання пального та транспортних витрат для країн, залежних від імпорту нафти.

Підсумок: сторони перейшли від точкових ударів до системного протистояння на морі, і саме контроль над Ормузькою протокою стає головним важелем тиску. Наскільки далеко зайде ця ескалація, залежатиме від того, чи втримаються обидві сторони від подальших атак на судна та бази.