Евакуація поранених: чому роботи не рятують і що потрібно

Захисники на передовій дедалі частіше опиняються у ситуації, коли пораненого бійця нічим вивезти з поля бою. Сучасні наземні роботизовані комплекси (НРК), які зараз використовуються, за своїми характеристиками більше придатні для евакуації тіл загиблих, аніж для порятунку живих. Це рішення, що застосовується від безвиході.

Середня швидкість таких комплексів становить лише 7–10 кілометрів на годину, що перетворює евакуацію на багатогодинну операцію. За цей час ворожий безпілотник може помітити повільну ціль, а FPV-дрони — знищити її разом із пораненим. Бронекапсули, які існують у теорії, на практиці часто стають «труною» через слабкий захист від мін та прямих влучань.

Експерти наголошують: для евакуації потрібні швидкісні броньовані машини типу MRAP із захистом від кумулятивних боєприпасів, оснащені системами радіоелектронної боротьби та активного захисту від FPV. Вартість таких рішень — від 600 до 700 тисяч доларів за одиницю, що значно менше, ніж виплати держави родинам загиблих. Наприклад, загибель двох членів екіпажу з чотирьох обходиться бюджету у 720 тисяч доларів.

Проблема не лише у техніці, а й у системі управління. Військові зазначають, що закупівля дорогої техніки наперед процедурно складніша, ніж подальші виплати компенсацій. Ініціативи щодо впровадження броньованих евакуаційних машин, які підтримував колишній головнокомандувач, загубилися у бюрократичних інстанціях. Водночас бійці часто змушені самі збирати кошти на транспорт, який не має жодного захисту від дронів та осколків.

Вихід може бути у використанні потужних коптерів для повітряної евакуації, а також у розвитку роботизованих систем для розвідки та ураження, що зменшить присутність людей у небезпечних зонах. Однак для цього потрібна політична воля та зміна підходу до планування військових витрат.