Етапування з Макіївки: що означає для полонених переведення до РФ

З колонії №32 в окупованій Макіївці найближчими днями планують етапувати до Росії 24 українці, а загалом ідеться про понад 30 осіб. Близько 20 із тих, кого готують до відправки, окупаційні структури засудили за так званими тяжкими політичними статтями. Багато з цих людей перебувають за ґратами ще з 2017–2019 років, тобто вже 7–9 років.

Переведення розпочалося ще в серпні: тоді з Макіївки вивезли шістьох осіб — одного цивільного та п’ятьох військових. Одного військовослужбовця відправили 15 серпня, решту — приблизно за два тижні. Російська сторона не визнає цих військових військовополоненими, оскільки вони потрапили в полон до початку повномасштабного вторгнення й запровадження воєнного стану в Україні. Це принципово змінює їхній статус: на них не поширюються гарантії, передбачені для військовополонених.

Окрема проблема — доля тих, у кого термін ув’язнення мав завершитися вже за рік-два. Практика попередніх обмінів показує, що після закінчення строку українців не відпускають одразу. Під час обміну 14 серпня 2025 року в Україну повернулися колишні в’язні Макіївської колонії, яких раніше перевели до установ на території РФ: після завершення покарання їх відправили до табору для депортованих, де вони провели ще близько пів року. Причина — відмова отримувати російські паспорти, через яку окупаційні структури зараховують цих людей до «іноземців» і можуть примусово депортувати. Перед обмінами їм дають підписати повідомлення про примусову депортацію та заборону на в’їзд до Росії й на тимчасово окуповані території.

Найбільше родичів непокоїть відсутність інформації: ані ув’язненим, ані їхнім сім’ям не повідомляють, до яких саме колоній переводять людей. Невідомо й те, коли після етапування вдасться зв’язатися з близькими. Із тих, кого вивезли з Макіївки близько місяця тому, про себе зміг повідомити лише один — він перебував на етапі в Красноярську й сам не знав, у якій колонії відбуватиме решту терміну. Родичі вже звернулися до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Міжнародного комітету Червоного Хреста, але, ймовірно, з’ясовувати місце перебування близьких доведеться самостійно — через російську Федеральну службу виконання покарань. Людям на підконтрольній Україні території це зробити особливо складно, тож вони змушені шукати допомоги правозахисників, адвокатів або волонтерів у Росії.

Знайти адвоката для українського політв’язня в Росії теж непросто: десятки фахівців, які працювали зі справами політичних ув’язнених, за останні роки виїхали з РФ через ризик власного кримінального переслідування. Навіть якщо адвокат береться за справу, його можуть не допустити до підзахисного. Міжнародні гуманітарні та правозахисні організації досі не мають регулярного й повного доступу до українських військовополонених і цивільних, яких Росія утримує в себе та на окупованих територіях. За даними Міжнародного комітету Червоного Хреста, вже близько двох років немає вільного доступу до українських військовополонених у Росії та на ТОТ; навіть коли російська сторона дозволяє окремі відвідування, доступ залишається обмеженим. Станом на лютий 2025 року йшлося про понад 180 російських колоній, де могли утримувати українців. Відсутність доступу ускладнює не лише зв’язок із родинами, а й підтвердження самого факту перебування людини в полоні.

Офіційно переведення пояснюють безпековою ситуацією: через бойові дії нібито можуть виникнути проблеми з водою, електроенергією та вугіллям для опалення колонії. На окупованій частині Донеччини справді тривалий час існують серйозні проблеми з водо- та електропостачанням. Водночас причина може бути не лише в цьому: на окупованих територіях поступово скорочують кількість пенітенціарних установ, зокрема практично припинила роботу колонія суворого режиму №124 у Лідіївці в Донецьку, хоча офіційно про її закриття не повідомляли. Ще один чинник — зміни в російському законодавстві, які набули чинності 28 червня 2026 року: вони передбачають особливий порядок для тих, кого російська система вважає «прихильниками ідеології екстремізму або тероризму», а також для засуджених іноземців та осіб без громадянства. Таких ув’язнених більше не направляють до колоній за місцем проживання чи винесення вироку — куди саме відправити людину, визначає російська ФСВП, і ближче до родичів їх не переводять. Фактично це означає, що українців із Макіївської колонії можуть розподілити між різними установами по всій території Росії.

Ще одне побоювання родичів — умови утримання. За словами колишніх полонених, яких раніше повернули в Україну, ставлення до українців у російських колоніях часто жорсткіше, ніж на окупованій частині Донеччини, а небезпеку можуть становити й інші засуджені. У вироках багатьох в’язнів Макіївської колонії, крім «тероризму» та «екстремізму», є стаття про «шпигунство», за якою призначали терміни від 10 до 17 років. Для таких людей єдиним реальним шансом повернутися в Україну залишається обмін.

«Їхній єдиний порятунок зараз — негайний обмін. І тих, кого вже етапували, і тих, кого готують до відправки. Ми можемо надовго втратити зв’язок із ними», — сказала мати одного з полонених. Її син у неволі понад вісім років і належить до тих, кого найближчим часом мають вивезти з Макіївки. Ані він, ані родина поки не знають, коли це станеться і до якої російської колонії його відправлять.

Отже, етапування з Макіївки — це не просто зміна місця утримання. Ідеться про розосередження українців по установах на всій території Росії, де доступ правозахисників і міжнародних організацій обмежений, а зв’язок із родинами може обірватися на місяці чи роки. Для людей, які вже відбули 7–9 років незаконного ув’язнення, це означає відтермінування єдиного реального шляху додому — обміну.