ЦПК: ДБР могло знати про порушення у полку «Скеля», але не починало справ

За даними ЦПК, йдеться про вісім листів, які Офіс військового омбудсмана надсилав до ДБР та Офісу генерального прокурора з березня по червень 2026 року. Копії цих звернень містяться у відповіді Офісу омбудсмана на запит народних депутатів.

У листах ішлося про можливі порушення, серед яких незаконне позбавлення волі та катування, погрози зброєю і бойовими гранатами, а також ненадання медичної допомоги після побиття, внаслідок чого військовослужбовець помер. За підрахунками ЦПК, у шести з восьми випадків ДБР не розпочало розслідування, посилаючись на недостатність підстав для внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і пересилало матеріали до Військової служби правопорядку. Крім того, в ЦПК зазначають, що Офіс генерального прокурора не відповів на листи, надіслані в липні 2025 року.

Ці дані з'явилися на тлі публікації від 23 червня, автори якої поспілкувалися з понад 30 свідками, зокрема з десятком військових «Скелі», які залишили полк або досі там служать. Очевидці розповідали про побиття та знущання в навчальних центрах, зокрема прив'язування людини до квадроцикла й протягування по землі, «скотчування» мобілізованих до стовпа на тривалий час, відмову наркозалежним у доступі до замісної підтримувальної терапії, постійний конвой і неможливість вийти до вбиральні вночі, мінування периметра навколо центрів, через що були випадки підривів серед новобранців, а також утримання людей із ВІЛ, туберкульозом і гепатитом C без доступу до життєво необхідних медикаментів.

У полку «Скеля» заявили, що автори матеріалу вдаються до «узагальнень, які зводять історію підрозділу до окремих трагічних випадків». Там також ствердили, що 18 із 26 смертей, згаданих журналістами, сталися в лікарні або дорогою до неї й були пов'язані з хворобами та станом здоров'я мобілізованих. Командування полку заявило про готовність співпрацювати з правоохоронними органами та іншими уповноваженими структурами.

Своєю чергою ДБР повідомило, що розпочало перевірку ймовірних порушень за ознаками перевищення влади чи службових повноважень в умовах воєнного стану, що спричинило тяжкі наслідки.

Таким чином, ключове питання зараз — не лише в тому, чи були порушення, а й у тому, чому сигнали про них роками не перетворювалися на досудові розслідування. Якщо звернення омбудсмана справді надходили до ДБР і Офісу генпрокурора, а реакції не було, це означає, що система контролю за дотриманням прав військових дає збій на етапі, коли йдеться про найдорожче — життя і здоров'я людей у формі. Від того, чи будуть ці епізоди доведені до конкретних підозр і судів, залежить не лише відповідальність окремих командирів, а й довіра мобілізованих до держави, яка закликає їх ставати на захист країни.