Чотири роки після деокупації: чим живуть Куп'янськ, Вовчанськ, Ізюм і Балаклія

Контрнаступальна операція на Харківщині розгорталася стрімко: 8 вересня український прапор підняли над Балаклією, 10 вересня — над Ізюмом та Куп'янськом, а 13 вересня — над Вовчанськом. Ці дати стали точкою відліку для повернення міст до українського життя, але водночас і початком нової фази війни для їхніх мешканців.

Головний підсумок чотирьох років полягає в тому, що деокупація не означала безпеки. Міста й далі перебувають під російськими обстрілами, які не припиняються. Для людей це означає постійний ризик, потребу ховатися в укриттях, відновлювати пошкоджене житло і знову втрачати його. Для країни — необхідність тримати тут сили оборони, ремонтувати мережі та забезпечувати базові послуги там, де інфраструктура зруйнована.

Окремої уваги заслуговують Куп'янськ і Вовчанськ. Саме на них армія РФ здійснила повторні наступи, внаслідок яких були зруйновані критична інфраструктура та житлові будинки. Це означає, що частина роботи з відбудови, розпочатої після деокупації, була зведена нанівець, а мешканці опинилися перед вибором: залишатися попри небезпеку чи виїжджати.

Ізюм і Балаклія також залишаються мішенями для щоденних ударів, хоч і не стали напрямком повторного наступу. Для них ключовими питаннями залишаються відновлення житла, робота комунальних служб і повернення людей. Від того, наскільки швидко вдасться відбудувати зруйноване й убезпечити небо, залежить, чи зможуть ці міста повернутися до нормального життя.

Отже, четверта річниця деокупації — це не лише про пам'ять про успішний контрнаступ, а й про щоденну ціну, яку платять мешканці звільнених міст. Без надійного захисту від ударів і системної відбудови повернення до мирного життя залишається відкладеним.