48 днів у Малій Токмачці: як спецпризначенці тримали село, яке росіяни вже двічі «брали»

Контроль над Малою Токмачкою має тактичне значення для оборони Оріхова, який своєю чергою прикриває Запоріжжя. Російське командування неодноразово звітувало про захоплення села, зокрема у листопаді 2025 року міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов офіційно привітав військових із цією «перемогою». Однак, за даними аналітиків DeepState, ворогу вдалося лише наблизитися до південно-східної околиці.

У квітні 2026 року загін із 3-го відділу 144-го центру ССО отримав завдання підсилити оборону села, яку тримали бійці 118-ї окремої механізованої бригади. Спецпризначенці заходили вночі на двох бронеавтомобілях «Козак», але їх помітив ворожий дрон. Перший FPV вибухнув за три метри від бійця з позивним «Магоні», другий — за кілька секунд після того, як група сховалася в підвалі. Обстріли позиції тривали ще близько тижня.

Після облаштування бази розпочалася зачистка східної частини села. Терен поділили на кольорові сектори, працювали двійками у сутінках або на світанку, коли менше ризик бути поміченими дронами. Живих росіян не зустріли — лише тіла загиблих і велику кількість вибухонебезпечних предметів, зокрема 50-кілограмові авіабомби та протитанкові міни. Зачистку завершили на чотири дні раніше плану, після чого виставили спостережні пости.

Окремим випробуванням стало постачання. Безпілотники не могли підняти достатньо вантажу, а наземний робот, який віз провізію, застряг у вирві за кілометр до цілі. Бійцям довелося вночі йти по вантаж вулицею, всіяною новими російськими протипіхотними мінами, які називають «пряниками» через схожість із кондитерським виробом. Інший робот приїхав із увімкненим ліхтарем — російський дрон помітив його й знищив. Із вантажу вціліли лише три пачки цигарок, кілька шоколадок і каші. Шоколад мав присмак гарі й бензину, але бійці кажуть, що він був смачним.

Місію вважають успішною: завдання виконали, втрат не зазнали. Виходили пішки, групами по п'ять осіб, перша добиралася до точки евакуації 14 годин, друга — чотири. Для бійців село, яке російська пропаганда перетворила на мем, стало місцем, де вони навчилися цінувати звичайні речі — свіжий хліб, тишу й можливість просто пройтися вулицею, не озираючись на небо.