35 років незалежності: історик про еліти, ядерну зброю та уроки для України

Історик та співавтор проєкту «Історія без міфів» Владлен Мараєв вважає, що незалежність України 1991 року стала закономірним підсумком тривалого процесу, а не випадковістю. На його думку, розпад СРСР був зумовлений системними причинами: економічною неефективністю, технологічним відставанням від Заходу, демографічною кризою та відцентровими рухами в республіках. Він наголошує, що крах імперії був неминучим, а українська державність стала результатом зусиль багатьох поколінь борців.

Мараєв зазначає, що Захід до останнього не підтримував прагнення України до незалежності. Показовою він називає промову президента США Джорджа Буша-старшого 1 серпня 1991 року, який закликав Україну залишатися в складі СРСР. Світ тоді боявся розпаду ядерної держави та можливого розповзання зброї, тому сприймав Україну радше як загрозу, ніж як потенційного партнера. Це визначило політику тиску на Київ щодо ядерного роззброєння, яке, за словами історика, було обмінене на «ніщо» — гарантії Будапештського меморандуму виявилися порожніми обіцянками.

Історик підкреслює, що 1991 рік дав Україні лише формальну незалежність, адже країна залишалася під колосальним російським впливом в економіці, політиці та безпековій сфері. Справжнім краштестом державності став 2022 рік, коли Україна почала здобувати реальну незалежність від Росії. Серед найбільших помилок еліт за 35 років він називає збереження України в зоні впливу Москви, занедбання Збройних сил і спецслужб, а також зволікання з українізацією Сходу та Півдня.

Мараєв переконаний, що з часом суспільство переосмислить роль усіх політиків перших років незалежності. Він пропонує звернути увагу на постать Леоніда Кравчука — комуністичного діяча, який у вирішальний момент підтримав незалежність, хоча й ніс відповідальність за помилки початкового курсу. Також історик наголошує на необхідності повернення в Україну праху видатних діячів, зокрема Павла Скоропадського, Симона Петлюри та Степана Бандери, незалежно від ризиків, пов'язаних із війною.

Підсумовуючи, Мараєв закликає не відкладати формування національного пантеону на післявоєнний час, адже це є свідченням упевненості в майбутньому української державності. Він вважає, що процес перепоховань має тривати, навіть попри можливі загрози з боку Росії.