Нова збірка Діброви: життя славетних крізь призму андеграунду

Видавництво «Основи» цьогоріч презентувало нову книжку Володимира Діброви — «Життя славетних». До збірки увійшли три оповідання, у яких автор осмислює, як творчі люди пристосовувалися до радянської системи, чинили опір або ж ставали її частиною. Діброва не подає романізованих біографій: деталям тут довіряти не варто, натомість письменник грає з форматом радянської біографічної серії «Життя славетних», яка виходила в 1960–1970-ті.

Перше оповідання, «Щоденник Євстафія Твердоконя», розповідає про вчителя 1970-х, який знаходить щоденник літератора початку століття й намагається перетворити його на шкільну методичку. Замість того щоб розкрити цінність оригінального тексту, він створює сумнівний посібник із питаннями на кшталт дівочого прізвища матері автора чи статистики абортів у його часи. Герой навіть пробує написати роман на основі щоденника, але єдине, що йому вдається, — замінити «я» на «він». Так Діброва ілюструє борхесівський парадокс: текст, написаний в іншу епоху, несе зовсім інший сенс, а спроби «осучаснити» класику часто лише нівелюють її суть.

Друге оповідання, «Ченко», присвячене письменникові, який пережив сталінські табори, але так і не написав свого великого роману. Щоб уникнути ролі сексота, він обирає алкоголь і повільне самознищення. Його життєписом стає не біографічна книга, а кримінальна справа з агентурними донесеннями. Ченко навіть намагається редагувати справу, змінюючи ролі співучасників, але каральні органи виявляються наполегливішими редакторами. Щоденник, який мав стати основою роману, письменник спалює в нападі делірію.

Збірка «Життя славетних» — це не просто літературна гра. Вона нагадує, що українська культура ХХ століття значною мірою складається з ненаписаних або знищених творів. Діброва показує: біографії митців часто писалися не в книгах, а в кримінальних справах і доносах. І саме ці тексти, створені мовою свого часу, стають найточнішими свідченнями доби.