Понад 9,5 тисячі звільнених з полону: що стоїть за цифрами та як живуть ті, хто повернувся

12 вересня о 19:00 виходить перший випуск другого сезону проєкту «Коли вже вдома» — циклу відеорепортажів про українців, які пройшли російський полон і заново вчаться жити вдома. Героєм прем'єри став Віталій Андрейченко з позивним Живчик, військовослужбовець Національної гвардії України.

У березні 2023 року під час боїв на Луганщині, неподалік Кремінної, він потрапив у полон. Його дружина тоді була на сьомому місяці вагітності, а донька народилася, коли батько перебував у неволі. Загалом Віталій провів у полоні понад три роки. «Перший час відчував сильну провину перед побратимами через те, що ми не стримали позицію. Потім прийшло усвідомлення, що у мене народилася дитина, що дружина її сама виховує — я став перейматися цим ще більше, — згадує він. — Однак найважчою була невідомість — три роки нам казали, що нас ніхто не чекає. Ми не вірили в це, але три роки постійного тиску дали про себе знати».

Історія Віталія — не виняток, а один із багатьох випадків, коли повернення додому не завершує випробування, а відкриває новий його етап. Автори проєкту наголошують: після кожного обміну про звільнених говорять медіа, але коли увага згасає і камери вимикаються, людина залишається сам на сам із життям, яке змінилося за роки неволі. Саме цей період — пошук роботи, навчання, переїзд, стосунки з рідними, побутові й юридичні питання — і досліджує проєкт.

За словами керівниці проєкту Ольги Бариляк, потреба в таких історіях є з обох боків. Перший сезон на цифрових платформах каналу «Дому» зібрав понад 30 млн переглядів, а самі звільнені охоче відкривали журналістам свої домівки. «Українці хочуть знати, як складається життя тих, хто повернувся з полону, після обміну, чи вдалося придбати власне житло, чи дочекалися їх кохані, які професії обирають і, головне – з якими проблемами стикаються у соціумі», — зазначає вона. Окремо вона згадує запит суспільства на розуміння того, які фрази у спілкуванні зі звільненими можуть бути тригерними і чи доречно підходити до них на вулиці.

Для самих колишніх полонених участь у проєкті — це передусім увага від цивільних, кажуть автори. Герої не лише діляться досвідом, а й дають практичні поради, яких, за словами Бариляк, не дасть жоден психолог. Формат репортажу без постановок дозволяє показати життя людей у звичних для них умовах.

Поки тривають обміни й тисячі українців залишаються в російській неволі, питання адаптації тих, хто вже повернувся, поступово переходить із площини новин у площину щоденної роботи — і суспільства, і держави. Публічний досвід звільнених, який фіксують такі проєкти, зрештою формує відповіді на питання, до яких більшість цивільних ще тільки шукає підхід.