Пліснява у ванній: чому витяжка через стіну — не завжди вихід

Найбільше від нестачі повітрообміну страждають ванна кімната та кухня — саме там волога накопичується найінтенсивніше. У будинках зазвичай працює гравітаційна вентиляція, заснована на різниці щільності повітря, або механічна. Проте у старому житлі природна тяга часто виявляється слабкою, особливо влітку, а повноцінна механічна система коштує чимало. Як альтернативу розглядають додаткову настінну витяжку.

Витяжний канал, виведений крізь зовнішню стіну, здатен забезпечити належний повітрообмін. Але самого лише отвору з решіткою недостатньо: для природної тяги потрібна достатня довжина каналу, інакше ефект буде зворотним — холодне вуличне повітря почне неконтрольовано надходити всередину й охолоджувати приміщення. Тому для горизонтального каналу потрібен вентилятор примусової дії. Найкраще підходить осьова модель з автоматикою: пристрій із датчиком вологості працює самостійно, є також варіанти з ручним керуванням або вмиканням разом зі світлом у ванній.

Під час монтажу варто дотримати кількох умов. Діаметр каналу має бути не меншим за 10 см — вужчий отвір помітно знизить ефективність повітрообміну. Прорізати його слід якомога вище, не далі ніж 15 см від стелі, адже тепле вологе повітря піднімається вгору. Перед бурінням обов'язково перевіряють, чи не зачепить отвір внутрішні та зовнішні комунікації. А саму витяжку не радять ставити прямо над душем чи ванною, щоб не відчувати протягу.

Водночас метод має й недоліки. Тепле повітря, яке виходить назовні, може спричиняти утворення конденсату на зовнішніх стінах. З часом підвищена вологість здатна пошкодити оздоблення.

Отже, додаткова витяжка крізь стіну — просте й доволі дієве рішення для приміщень із поганим повітрообміном, але потребує вентилятора, правильно підібраного діаметра та місця монтажу. Водночас варто зважити на ризик конденсату на фасаді, щоб боротьба з вологістю всередині не обернулася новою проблемою зовні.