Вилкове на Одещині: як місцевий туризм виживає після втрати круїзних лайнерів

До повномасштабного вторгнення до Вилкового заходили європейські круїзні лайнери, пасажири яких сходили на берег і гуляли містом. Від 2022 року цей потік зник, і нині серед відвідувачів переважають українці. Основний сезон тут триває з травня по вересень, а частина гостей приїздить на день із чорноморського узбережжя, зокрема з Приморського.

Один із тих, хто продовжує працювати з туристами, — Іван Козьма, власник «Дунайської садиби». Він народився і виріс у Вилковому, тут живе і його родина. Садиба діє з 2010 року, гостей почали приймати з 2016-го. Раніше на її території працював готель зеленого туризму, тепер проживання не пропонують, але відвідувачі приїздять заради прогулянок, фотографій, місцевих страв і водних екскурсій. За словами Козьми, він хоче показати гостям побут і колорит Вилкового та познайомити їх зі смаками півдня України.

Для туристів доступні два основні маршрути. Перший починається біля садиби: човен іде Дунаєм, потім заходить у міські канали, туристи можуть вийти на берег і прогулятися Вилковим, після чого кільцевий маршрут продовжується водою. Другий веде до острова Єрмаков угору за течією Дунаю — там можна піднятися на оглядову вежу, поспостерігати за птахами й дикими тваринами, побачити водяних буйволів і коней. Один із каналів, якими проходять екскурсії, — Білгородський. Козьма називає його своєрідною вулицею Вилкового, адже по обидва боки стоять будинки. За його словами, це єдиний канал у місті природного походження, а серед місцевих він має неофіційну назву Гусєва — через те, що колись тут було багато гусей.

Ще одна особливість старої частини міста — «кладки», дерев'яні настили на кілках. Їх піднімають над землею, щоб вода не підтоплювала настил і він не підгнивав. Цими тротуарами місцеві щодня дістаються своїх будинків, діти ходять до школи, ними також перевозять продукти. До частини міста можна потрапити або човном, або такими настилами. Через м'які ґрунти інші конструкції тут не прижилися: пробували облаштовувати бетонні кладки та доріжки, однак вони не підходили для цієї місцевості.

Окрім водних маршрутів, гостям пропонують місцеву кухню. Фрукти та овочі вирощують у самому місті й на островах у дельті Дунаю. За словами Козьми, місцеві господарства переважно невеликі, а для удобрення землі використовують дунайський мул. Особливо популярні рибні страви: дунайський оселедець, дикий дунайський короп, сом та дунайська креветка. Усе це — локальні продукти, які гості можуть скуштувати на місці або забрати із собою.

Продаж крафтової продукції став для садиби одним зі способів адаптуватися до скорочення потоку відвідувачів. Зокрема, тут невеликими партіями заготовляють дунайський оселедець — готують його, вакуумують та охолоджують. «І цей напрямок допомагає нам триматися на плаву», — каже Іван Козьма. За його словами, нині потік гостей мінімальний, а підприємцям водночас потрібно покривати витрати. «Дуже складно сьогодні вести бізнес. Це, мабуть, сьогодні вже не про бізнес більше, а про стиль життя і про необхідність триматися», — говорить він.

Козьма зазначає, що після початку повномасштабної війни для нього було важливо зрозуміти, чи зможе туристичний напрямок продовжувати існувати. За його спостереженнями, цього року до Вилкового приїздили люди, які до того протягом трьох років нікуди не виїжджали. Він вважає, що під час війни такі поїздки потрібні людям не лише як розвага — вони дають можливість змінити обстановку, відпочити та отримати нові враження. «Їй треба відпочити, змінити обстановку, смачно поїсти, поспілкуватися, побачити щось нове, зарядитися яскравими враженнями і йти далі, жити далі», — сказав він.

Отже, Вилкове після 2022 року втратило європейський круїзний потік, але не залишилося без туристів. Місцевий бізнес тримається за рахунок водних маршрутів, локальної кухні та крафтової продукції, орієнтуючись на українських гостей. Для громади це не лише питання заробітку, а й спосіб зберегти місто живим і дати людям можливість перепочити під час війни.