Як 28 віслюків у кратері Рамон за 40 років змінили пустелю Негев

У 1982 році в кратері Рамон на півдні Ізраїлю випустили 28 диких віслюків. Тоді навряд чи хтось міг передбачити, що цей крок стане початком одного з найуспішніших проєктів із відновлення екосистеми в одному з найпосушливіших куточків планети.

Дикі віслюки колись жили на цих землях, але на початку XX століття полювання призвело до їхнього зникнення. Метою ізраїльської влади було повернути виду його історичне середовище. Йшлося не про звичайних свійських віслюків, а про перських онагрів та африканських диких віслюків — види, що перебувають під загрозою зникнення. Їхня історія в Ізраїлі почалася ще раніше: у 1968 році генерал Авраам Йоффе, очільник Управління природи та парків, домовився з шахом Ірану Мохаммедом Резою Пехлеві про передачу тварин із королівських заповідників. Іран подарував 11 онагрів, яких розмістили в заповіднику Йотвата для розведення. У 1970-х до них додали невелике стадо африканських диких віслюків з Ефіопії, щоб розширити генетичне різноманіття. Після понад десяти років контрольованого розведення науковці вирішили, що тварини готові до повернення в дику природу.

Сьогодні в пустельному регіоні мешкає орієнтовно 500–600 особин. Їхня роль особливо помітна під час тривалих посух. Віслюки витримують спеку понад 40 градусів і можуть кілька днів обходитися без води. Найціннішою виявилася їхня здатність знаходити воду: твердими копитами вони розгрібають пісок і викопують ями, іноді завглибшки близько двох метрів. Цими джерелами користуються не лише самі тварини, а й лисиці, газелі, кажани та інші мешканці пустелі. Не менш важливим є поширення рослин: віслюки поїдають стручки акації, а насіння розносять із послідом. Травні соки послаблюють оболонку насіння, не пошкоджуючи його, завдяки чому воно проростає швидше. Крім того, сліди від копит створюють у піску заглиблення, які утримують воду після дощів. «Таким чином, самі того не усвідомлюючи, вони допомагають висівати й вирощувати нові дерева, відновлюючи зелені ділянки по всьому регіону», — зазначають автори публікації.

Успіх проєкту підсилили й рішення ізраїльських науковців. Замість прагнення до генетичної чистоти вони схрестили іранських онагрів з ефіопськими дикими віслюками. Гібриди виявилися стійкішими до хвороб і краще пристосовувалися до різких кліматичних коливань. Паралельно в регіоні збудували тераси та земляні дамби за мотивами давніх набатейських технологій, щоб затримувати зимові потоки води й підтримувати рівень ґрунтових вод.

У підсумку кратер Рамон і пустеля Негев перетворилися з територій на межі деградації на приклад екологічної стійкості, який нині вивчають дослідники з різних країн. «Завдяки тихій роботі тварин вороже й екстремальне середовище перетворилося на екосистему, здатну дати другий шанс десяткам видів», — підсумовують автори. Для України, де після руйнування Каховського водосховища на його дні за три роки сформувався унікальний рівновіковий вербово-тополевий ліс площею близько 65 тисяч гектарів, цей досвід має практичне значення: відновлення земель часто залежить не від масштабних інженерних рішень, а від правильно обраних видів, які запускають природні механізми самовідтворення.