«Тьотя» — не суржик: що означають давні назви родичів і як правильно казати

Українська мова зберігає багато давніх назв родичів, які сьогодні звучать переважно на Галичині, Закарпатті, Прикарпатті, Буковині та Поділлі, а також трапляються в художній літературі. Як пояснила мовознавиця Олена Онуфрієнко, ці слова мають питоме українське коріння, тож їхнє вживання не є помилкою, хоча в сучасному мовленні частіше використовують універсальніші відповідники — «дядько» чи «тітка».

За словами філологині, «вуйко» — це брат матері, а «стрий» — брат батька. Відповідно «стрийна» — це тітка по батьковій лінії або дружина стрия, а «тета» зазвичай означає сестру матері. Водночас слово «тітка» можна застосовувати до обох родичок — і з боку матері, і з боку батька.

Окремо філологиня звернула увагу на слова «небіж» та «небога» — це питомі українські відповідники для племінника й племінниці, які не розрізняють ступеня спорідненості. Тобто небожами можна називати дітей і рідних, і двоюрідних братів чи сестер. Існують також старіші форми: «братич» і «братаниця» — для дітей брата, а «сестринець» і «сестриця» — для дітей сестри. При цьому конструкції на кшталт «двоюрідний племінник» теж нормативні, якщо потрібно уточнити ступінь спорідненості.

Слово «тьотя», попри поширену думку, не є суржиком чи русизмом. Воно зафіксоване в академічному Словнику української мови та в історичному словнику Бориса Грінченка, а також трапляється в поезії, зокрема у Володимира Сосюри. Натомість «небіж» і «небога» майже зникли з повсякденного вжитку, оскільки в радянський період надавалася перевага слову «племінник» через його схожість із російським відповідником.

Щодо «внучатих племінників» — це діти ваших племінників, і такі форми фіксуються словниками, навіть використовуються в юридичній практиці. Однак, на думку філологині, прикметник «внучатий» не зовсім органічний для української мови, адже він близький до російського зразка. Більш природними відповідниками вона вважає «двоюрідний онук» і «двоюрідна онучка».

Отже, вибір між «дядьком» і «вуйком» чи «тіткою» і «тьотею» — це не питання правильності, а радше стилю й регіональної традиції. Словники дозволяють обидва варіанти, тож головне — щоб мовець почувався природно, а співрозмовник розумів, про кого йдеться.