Загибель воїна «Холодного Яру»: історія Руслана Михайлова

Ірпінська громада втратила ще одного захисника. 10 серпня 2026 року родина Руслана Михайлова отримала офіційне підтвердження його загибелі — через два роки, два місяці та десять днів після того, як воїн зник безвісти. Він поліг 17 червня 2024 року під час виконання бойового завдання в Андріївці Бахмутського району Донецької області.

Руслан народився 13 квітня 1969 року на Вінниччині, у селі Слобода-Шлишковецька. З дитинства мріяв про військову кар’єру, але через проблеми із зором не зміг вступити до військового училища. Натомість закінчив Вінницький педагогічний інститут за спеціальністю «фізика та інформатика», відслужив в армії та працював учителем. У 2015 році разом із родиною переїхав до Ірпеня, де викладав у фаховому коледжі НУБіП, а також у київській школі №185.

Із початком повномасштабного вторгнення Руслан добровільно пішов до війська. Спочатку боронив Харківщину, а згодом сам попросився на найважчий напрямок — на Донеччину, у склад 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Він командував 3-м стрілецьким відділенням 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону. За сумлінну службу був відзначений почесним нагрудним знаком «Золотий Хрест» та грамотами командування.

В.о. Ірпінського міського голови Анжела Макеєва згадує його як добру та світлу людину, яка завжди приходила на допомогу. Поховали захисника 14 серпня 2026 року на Алеї Пам’яті Ірпінського кладовища. Його історія — нагадування про ціну, яку Україна платить за свободу, і про тих, хто чекає на звістку про своїх близьких роками.