Старі кладовища Миколаївщини та Одещини: мармур, склепи та забуті імена
На старих кладовищах Кривого Озера та Бакші досі зберігаються мармурові надгробки XIX століття, залишки родинних склепів і поховання священників. Ці знахідки відкривають маловідомі сторінки історії півдня України, де перетиналися культури багатьох народів.
Криве Озеро на Миколаївщині та Бакша на півночі Одещини колись лежали на перетині торговельних шляхів, що з'єднували Польщу, Крим, Молдову та Київ. Тут жили українці, поляки, молдавани, євреї та представники інших народів. Сьогодні про це минуле нагадують збережені костели, руїни храмів і старі поховання, які досі досліджують історики.
У Кривому Озері, що за 180 кілометрів від Одеси, головною пам'яткою є костел святого Людовіка, зведений близько 1819 року коштом родини поміщика Людвіга Шалайського. У 1880-х роках парафія налічувала близько двох тисяч вірян, переважно поляків. За місцевим переказом, святий Людовік вважається покровителем родин, які моляться про народження дитини. Голова Товариства польської культури Станіслава Албул розповіла, що після повернення костелу громаді у 1993 році вона з чоловіком попросила святого про дітей, і вже наступного року народилася донька.
За два кілометри від костелу розташоване старе «польське» кладовище, значну частину якого приховують зарості бузку. Серед них у 2019 році волонтери знайшли високий мармуровий монумент у формі розгорнутої книги з написом «Вічно спочиває пан» та ім'ям Вільяма Терлецького, датованим 1828 роком. Тут також збереглися залишки склепу Люцини з Красницьких Рудкевич (1828–1902). За родинною легендою, чавунний елемент пам'ятника замовили в Італії, доправили кораблем до Одеси, а звідти — до Кривого Озера.
У Бакші на Одещині, вперше згаданій у 1745 році, місцевий учитель історії Василь Низькохат разом з історикинею Анастасією Стрельцовою-Ніколенко дослідили старе кладовище, яке й досі діє. Архівні дані фіксують тут 140 однодворців, 23 представників польської шляхти та 47 відставних солдатів. Серед надгробків знайшли стелу з ім'ям протоієрея Авксентія Бачинського, який служив у місцевій церкві Святого Дмитрія з 1825 до 1851 року. Його син Георгій продовжив службу, тож родина Бачинських була священницькою династією майже все XIX століття.
Ці знахідки свідчать, що історія північної Одещини та суміжних територій досліджена далеко не повністю. Як зазначила Анастасія Стрельцова-Ніколенко, значна частина цих земель була пов'язана з володіннями князів Любомирських, і в майже кожному селі можна знайти сліди минулого, які потребують подальшого вивчення та збереження.
