Скіфська баба на трасі: історія про базар, війну і дім

На сході України навіть коротка зупинка біля траси може стати ризикованою. Саме там військовий і письменник, який нині служить у ЗСУ, зустрів літню жінку з важкими торбами. Вона попросила підвезти її до місцевого ринку, і ця поїздка перетворилася на несподівану мандрівку в минуле.

Жінка, яку на базарі знають як бабу Марфу, одразу почала говорити про врожай, рецепт малосольних огірків і ділитися кропом. Про війну — жодного слова, бо тут це не прийнято. Коли дійшло до оплати, бабуся дістала зіжмакані купюри, але домовилися інакше: гроші військовий не взяв, натомість допоміг донести торби до прилавка.

Базар, за словами автора, не змінився за сотні років. Тут усе так само: стиглі помідори, молоді огірки, запах свіжого сала і польових квітів. Це місце, де час ніби завмирає, а люди лишаються відкритими й щирими. «Базар завжди пахне дитинством», — зазначає він.

Та ідилію перериває звук повітряної тривоги. Сирена, яка колись тут означала набіг орди, тепер сповіщає про дрони. Попрощавшись, військовий повертається до машини, де в салоні досі пахне кропом. Цей запах на мить повертає його додому — до літньої кухні, банок з огірками та живої бабусі в квітчастому халаті.

Ця коротка зустріч — нагадування, що навіть серед війни українці лишаються людьми, які вміють цінувати прості речі: врожай, добру розмову і тепло рідного дому.