Російська опозиція та імперська спадщина: чому Україні не потрібні "хороші росіяни"

У російському інформаційному просторі десятиліттями існувало середовище, яке називало себе ліберальною опозицією. Після повномасштабного вторгнення в Україну значна його частина перемістилася за кордон і почала виступати як експерти з питань демократизації Росії. Проте ключове питання залишається без відповіді: що ці люди говорили про імперську політику Москви до війни, зокрема щодо Чечні, Грузії, Молдови та України?

Демократія у внутрішніх справах не обов'язково означає визнання права сусідніх народів на самовизначення. Багато хто з російських лібералів вимагав зміни президента, але водночас вважав природним вплив Росії на пострадянський простір. Це означає, що антипутінізм та антиімперіалізм — не тотожні поняття. Зміна лідера в Кремлі сама по собі не гарантує відмови від імперської моделі, якщо зберігається ставлення до сусідів як до зони особливих інтересів.

Приклад Азербайджану показує, що суспільство, яке пережило війни, вже не шукає "хороших росіян" за їхньою демократичною риторикою. Там давно зрозуміли: інформаційний простір потребує захисту так само, як і державний кордон. Україні, яка платить найвищу ціну за російську агресію, слід ставити до кожного російського опозиціонера питання про його позицію у 2008, 2014 роках та щодо Криму й Донбасу. Політична репутація формується роками, а не лише заявами після початку війни.

Ситуація з партією "Яблуко", яку Верховний суд Росії 10 серпня виключив з виборів до Держдуми, демонструє звуження політичного простору в Росії. Однак перетворювати цю подію на доказ існування демократичної альтернативи було б помилкою. Система може використовувати навіть обмежену опозицію для створення ілюзії плюралізму, не змінюючи своєї імперської суті.

Справжня демократизація Росії стане можливою лише після визнання нею власних злочинів — від радянських депортацій до війн у Чечні та агресії проти України. Без такого покаяння, подібного до німецького осмислення нацизму, будь-яка зміна влади в Кремлі лише оновить вивіску, залишивши імперську суть незмінною. Для України це питання виживання, тому вона має право самостійно вирішувати, кому довіряти у своєму інформаційному просторі.