Позов проти Ubiquiti: як технології стають частиною військових злочинів

11 серпня до окружного суду США Південного округу Нью-Йорка юридична фірма DiCello Levitt LLP подала позов від імені українців, які постраждали від дронових атак. Позивачі стверджують, що комунікаційне обладнання Ubiquiti, зокрема радіосистеми далекого радіусу дії, потрапило до російських військ і використовується для координації атак на цивільних. За даними позову, технології компанії забезпечують зашифрований зв'язок на відстані до 100 кілометрів, що дозволяє операторам дронів, розвідувальним підрозділам і командуванню діяти узгоджено.

Провідний юрист у справі Скотт Гілмор наголосив, що окупація України значною мірою тримається на мережах зв'язку: без них дрони не можуть ефективно вистежувати цілі, а командири – координувати атаки. Він зазначив, що Ubiquiti була обізнана про використання її продукції російськими військами, мала дані геолокації, які підтверджували роботу пристроїв у Росії та на окупованих територіях, але не вжила заходів для обмеження доступу. Позивачі вважають, що компанія могла вимкнути або обмежити роботу обладнання, проте натомість продовжувала підтримувати мережу, що живить російські атаки.

У позові використання російськими військами дронів для цілеспрямованого переслідування цивільних у Херсоні та інших прифронтових містах названо «людським сафарі». Цей термін з'явився у 2024 році, коли FPV-дрони почали систематично атакувати мирних жителів, скидаючи вибухівку на житлові квартали, автомобілі, лікарні та громадський транспорт. У позові наведено конкретні випадки: загибель чоловіка, коли дрон скинув вибухівку крізь лобове скло автівки подружжя, поранення пожежника, який прибув на допомогу, та вбивство працівника енергокомпанії під час «подвійного удару». Слідчі ООН кваліфікували такі атаки як злочини проти людяності.

Позивачі висунули вісім позовних вимог, включаючи недбале довірення обладнання, сувору відповідальність за конструктивні дефекти, заподіяння емоційного страждання та сприяння нападам. Вони вимагають суду присяжних і сподіваються встановити прецедент, який змусить технологічні компанії відповідати за використання їхньої продукції у військових злочинах. Якщо справа буде виграна, це може мати значні наслідки для інших виробників, чия продукція опиняється в руках військових, навіть якщо вона не є зброєю як такою.

Цей позов є тестовим для питання корпоративної відповідальності: чи можуть компанії нести юридичну відповідальність за те, що їхні технології стають інфраструктурою для воєнних злочинів. Він порушує важливе питання про межі відповідальності бізнесу, коли продукція подвійного призначення опиняється в арміях, що атакують цивільних.