Постійний шум як втеча: що ховається за звичкою завжди вмикати музику

Дослідження, проведені під керівництвом психолога Тімоті Вілсона з Університету Вірджинії у 2014 році, показали, що людям часто важко перебувати в тиші. У межах 11 експериментів учасників залишали в порожній кімнаті на 6–15 хвилин, просячи не займатися жодною справою, а просто думати. Більшість визнала, що такий досвід не приніс задоволення, а звичайні повсякденні справи вони оцінили як приємніші.

Найпоказовішим виявився експеримент, у якому учасники, що раніше погоджувалися заплатити, аби уникнути легкого удару струмом, зрештою обирали випробувати його на собі, лише б не сидіти наодинці з думками. Так вчинили приблизно дві третини чоловіків і чверть жінок.

Водночас висновки дослідників викликали дискусію в науковій спільноті. Інші фахівці, повторно проаналізувавши дані, зауважили, що початкова інтерпретація могла бути перебільшеною: учасники в середньому оцінювали перебування наодинці приблизно посередині шкали, що не можна вважати однозначно негативним досвідом.

Цікаво, що тенденція до свідомої самотності (single and thriving) набирає обертів. За даними 2019 року, близько 40% дорослих віком 25–54 років не мали партнера, що на 9% більше, ніж у 1990-му. Тож питання того, як люди сприймають час наодинці, стає дедалі актуальнішим.

Звичка постійно вмикати музику чи подкасти може бути не лише способом розважитися, а й механізмом уникнення внутрішнього дискомфорту. Втім, як показують суперечки в науковій спільноті, однозначних висновків тут робити не варто: для когось тиша — це можливість відновити сили, а для інших — випробування.