Подвійний шок: чому українська економіка в 90-х впала вдвічі

Перші роки незалежності Україна прожила з відчуттям, що її економічний потенціал ось-ось запрацює на повну силу. Іноземні експерти та міжнародні організації перераховували переваги: понад 50 мільйонів населення, висока освіта, потужна промисловість, авіація та космічна галузь, власне вугілля, руда й чорноземи. Логіка була простою: досить відмовитися від планування, запровадити ринок — і потенціал почне працювати.

Але сталося інакше. Ключова проблема полягала в тому, що у 1991 році національної економіки як такої ще не існувало. Українська РСР була частиною єдиного союзного господарського комплексу, і значна частина управлінських рішень ухвалювалася не в Києві, а в Москві. За спогадами працівників Міністерства економіки, які прийшли з Держплану, близько 80% ключових економічних рішень щодо України приймалися за її межами. Це не був статистичний показник, але він точно відображав структуру системи: завод міг стояти в Харкові чи Запоріжжі, але сировина надходила з Росії, комплектуючі — з Білорусі, а замовлення формувало союзне міністерство.

Політичні кордони з'явилися за один день, а нові економічні зв'язки так швидко виникнути не могли. Це створило подвійну трансформацію: руйнувалася планова економіка, а разом із нею — єдиний господарський комплекс СРСР. Виробничі ланцюги рвалися, колишні внутрішні поставки перетворювалися на міжнародну торгівлю, а держава входила в незалежність із величезним бюджетним дефіцитом та неконтрольованою емісією.

Результат виявився катастрофічним. За першу половину 1990-х Україна втратила приблизно половину реального ВВП, а за оцінками Світового банку, між 1991 і 1998 роками скорочення наблизилося до 60%. У 1993 році інфляція вимірювалася тисячами відсотків, і гроші перестали виконувати свою функцію. Зарплата, отримана на початку місяця, до кінця втрачала значну частину купівельної спроможності. У середині десятиліття економіка навчилася існувати без нормальних грошей: підприємства розраховувалися продукцією через складні бартерні ланцюги, неплатежі стали частиною моделі, а держава заборгувала підприємствам, ті — одне одному, а роботодавці — працівникам.

Це була химерна економіка переходу: радянська система вже не працювала, а ринкова ще не запустилася. Саме в цьому хаосі починав формуватися новий український капіталізм, і його становлення стало темою наступних етапів великої приватизації.