«Швачка — це моя відрада»: як переселенка в Луцьку п'ятий рік шиє для військових

Історія волонтерства Марини Авраменко почалася ще до повномасштабного вторгнення, коли її чоловік пішов добровольцем на фронт. Жінка з двома дітьми залишила рідне місто Верхньодніпровськ і оселилася в Луцьку, прихопивши з собою бабусину швейну машинку. Саме вона стала основою для перших виробів — військових розгрузок і переносок.

Спочатку запити були невеликими — 30 одиниць, але згодом кількість зросла до тисячі. Разом з іншими жінками вона шила з тканин, які вдавалося знайти, адже на початку війни військові потребували всього. Пізніше, вже в Луцьку, Марина розробила чохли для касок, антидронових рушниць і навіть спеціальний чохол для Starlink, що має захищати пристрій і робити його менш помітним.

Завдяки донатам волонтери придбали промислову швейну машинку, що дозволило збільшити обсяги виробництва. Сама Марина не вважає себе професійною швачкою — для неї важливіша користь речі для бійця, а не ідеальний стібок. Свої навички вона передала іншій переселенці, а згодом навколо них сформувалася ініціативна група «Добродійки». Щоп'ятниці жінки збираються разом: виготовляють окопні свічки, вітамінні суміші та солодощі, а також виконують конкретні запити військових.

Луцьк поступово став для Марини рідним містом, де вона почувається комфортно і в безпеці. Кожна посилка на фронт, каже вона, — це спосіб бути поруч із тими, хто захищає Україну. Військові у відповідь надсилають прапори та подарунки, які для волонтерок є пам'яттю про тих, хто зараз воює, і тих, кого вже немає.