Окупація як особиста тема: журналістка про роботу з правдою

Наприкінці квітня на ютуб-каналі «Громадського радіо» стартував авторський блог журналістки та представниці Інституту масової інформації в Луганській області Валентини Троян «Пані Троян: викриття з окупації». У межах проєкту вона говорить про індоктринацію дітей, проблеми з водою, насильну паспортизацію, екоцид та інші виклики, з якими стикаються люди на тимчасово захоплених територіях.

Для Троян ця тема особиста: вона народилася в Луганську та пережила окупацію. За її словами, новий проєкт відрізняється від попередніх тим, що це суто авторський формат — без гостей, лише її думки, спостереження та моніторинг роботи правозахисників і колег. Журналістка зізнається, що раніше уникала роботи в кадрі, але згодом змінила ставлення.

Окремо Троян торкається питання гумору в контексті окупації. Вона готова іронізувати над загибеллю окупантів чи колаборантів, але не над дітьми, які зростають під впливом російської пропаганди, або над цивільними, що опинилися в скруті. Журналістка наголошує: межа гумору в кожного своя, але важливо пам’ятати про людські трагедії.

Однією з найбільших проблем вона називає брак верифікованої інформації з окупованих територій. Прямого доступу немає, тому доводиться покладатися на джерела серед місцевих, моніторинг чатів і супутникові знімки. Водночас журналістка наголошує: якщо інформацію не можна перевірити, краще про неї не писати. Вона також зазначає, що після 2022 року зв’язок із людьми на тій території став значно складнішим і небезпечнішим, а до її джерел навіть приходили представники окупаційної влади.

Суспільству, на думку Троян, бракує чесних розмов про колабораціонізм. Зокрема, про медиків, рятувальників чи пенітенціарних працівників, які залишилися працювати в окупації. Вона закликає не засуджувати всіх однозначно, адже часто люди не мали можливості виїхати або свідомо лишалися, щоб підтримувати спільноти. Натомість журналістка радить звертати увагу на реальні дії людини, а не на факт отримання російських виплат.

Окремо вона порушує питання, які часто оминають у публічному дискурсі: неможливість використання частини територій після деокупації через замінування та руйнування, а також складність фіксації воєнних злочинів. На прикладі інциденту в Луганську 2014 року Троян пояснює, що навіть очевидні на перший погляд події потребують складних розслідувань, а брак даних ускладнює будь-які висновки.

Підсумовуючи, журналістка визнає: тема окупації залишається нішевою, і небагато медійників готові з нею працювати через складність і психологічний тягар. Вона закликає колег не нехтувати співпрацею з релокованими локальними медіа, які мають глибший контекст, і наголошує на потребі в безпеці та психологічній підтримці для тих, хто висвітлює цю тему.