Окупація як особиста тема: журналістка про роботу з правдою

Журналістка Валентина Троян, яка родом із Луганська, розповіла, як висвітлює життя на загарбаних територіях, чому гумор має межі та які болючі питання українське суспільство досі уникає.
Наприкінці квітня на ютуб-каналі «Громадського радіо» стартував авторський блог журналістки та представниці Інституту масової інформації в Луганській області Валентини Троян «Пані Троян: викриття з окупації». У межах проєкту вона говорить про індоктринацію дітей, проблеми з водою, насильну паспортизацію, екоцид та інші виклики, з якими стикаються люди на тимчасово захоплених територіях.
Для Троян ця тема особиста: вона народилася в Луганську та пережила окупацію. За її словами, новий проєкт відрізняється від попередніх тим, що це суто авторський формат — без гостей, лише її думки, спостереження та моніторинг роботи правозахисників і колег. Журналістка зізнається, що раніше уникала роботи в кадрі, але згодом змінила ставлення.
Окремо Троян торкається питання гумору в контексті окупації. Вона готова іронізувати над загибеллю окупантів чи колаборантів, але не над дітьми, які зростають під впливом російської пропаганди, або над цивільними, що опинилися в скруті. Журналістка наголошує: межа гумору в кожного своя, але важливо пам’ятати про людські трагедії.
Однією з найбільших проблем вона називає брак верифікованої інформації з окупованих територій. Прямого доступу немає, тому доводиться покладатися на джерела серед місцевих, моніторинг чатів і супутникові знімки. Водночас журналістка наголошує: якщо інформацію не можна перевірити, краще про неї не писати. Вона також зазначає, що після 2022 року зв’язок із людьми на тій території став значно складнішим і небезпечнішим, а до її джерел навіть приходили представники окупаційної влади.
Суспільству, на думку Троян, бракує чесних розмов про колабораціонізм. Зокрема, про медиків, рятувальників чи пенітенціарних працівників, які залишилися працювати в окупації. Вона закликає не засуджувати всіх однозначно, адже часто люди не мали можливості виїхати або свідомо лишалися, щоб підтримувати спільноти. Натомість журналістка радить звертати увагу на реальні дії людини, а не на факт отримання російських виплат.
Окремо вона порушує питання, які часто оминають у публічному дискурсі: неможливість використання частини територій після деокупації через замінування та руйнування, а також складність фіксації воєнних злочинів. На прикладі інциденту в Луганську 2014 року Троян пояснює, що навіть очевидні на перший погляд події потребують складних розслідувань, а брак даних ускладнює будь-які висновки.
Підсумовуючи, журналістка визнає: тема окупації залишається нішевою, і небагато медійників готові з нею працювати через складність і психологічний тягар. Вона закликає колег не нехтувати співпрацею з релокованими локальними медіа, які мають глибший контекст, і наголошує на потребі в безпеці та психологічній підтримці для тих, хто висвітлює цю тему.
Читайте також
Ще в розділі «Війна»
- У Рівному 13-річний хлопець відмовився від пропозиції окупантів підпалювати авто
- Український ВПК 2026: експортний потенціал і виклики для держави
- Через обстріли у Запорізькому районі зникло світло у двох громадах
- Примусова евакуація з 16 населених пунктів Дніпропетровщини: що відомо
- Окуповані села Запоріжчини: життя на межі вимирання







