Мілітаризація українських дітей: що стоїть за історією братів Мустяце

28 липня активісти ініціативи Back to Ukraine повідомили про перший задокументований випадок, коли дитину з реєстру «Діти війни» ідентифікували як військовослужбовця російської армії. Ідеться про Олександра Мустяце 2007 року народження, який зник із села Кринки Херсонської області. Згодом виявилося, що його 15-річний брат перебуває в лавах російського мілітаризованого руху «Юнармія» та брав участь у грі «Зарница 2.0» як сапер.

За даними активістів, Олександр торік восени брав участь у штурмах українських позицій, був поранений, лікувався у московському шпиталі й повернувся на службу. Імовірно, він виїхав з окупованого Херсона до Криму ще в грудні 2022 року, коли йому було 15 років. Мати хлопців разом із чоловіком переїхала до Краснодарського краю, а над усіма трьома братами оформлено опіку з боку сторонньої особи.

Медіаексперти, опитані виданням, розділилися в оцінках того, як варто висвітлювати такі історії. Заступник головного редактора «Лівого берега» Отар Довженко вважає, що публічність може стати стимулом для батьків в окупації утримувати дітей від участі в російських військових структурах. Натомість засновник «Реальної газети» Андрій Діхтяренко закликає не робити категоричних висновків про неповнолітніх, яких затягнули в «Юнармію», адже вони можуть захотіти повернутися в Україну.

Правозахисниця Альона Луньова з Центру прав людини Zmina наголошує, що такі історії варто комунікувати без імен і фотографій, бо інакше суспільство стигматизує всіх дітей з окупованих територій, а це ускладнює їхнє повернення. Голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов додає: медіа мають застосовувати однакові стандарти захисту до всіх неповнолітніх, не квапитися зі звинуваченнями й ретельно зважувати формулювання в заголовках.

Самі активісти Back to Ukraine пояснюють публікацію історії братів прагненням показати системність російської політики з перетворення українських дітей на солдатів. Вони наголошують, що не публікують дані про неповнолітніх без крайньої потреби, а в цьому випадку йшлося про демонстрацію етапів індоктринації. На їхню думку, замовчування проблеми в 2014–2022 роках лише погіршило ситуацію.

Питання залишається відкритим: як балансувати між фіксацією воєнних злочинів Росії та збереженням можливості для дітей і молоді з окупованих територій повернутися в Україну. Більшість експертів сходяться на тому, що висвітлення необхідне, але потребує виваженості, контексту та обережності у формулюваннях.