Міграційна криза в Іспанії: випадковість чи інструмент тиску?

Ситуація навколо іспанського анклаву Сеута, куди протягом короткого часу прибули десятки тисяч людей, виглядає радше як скоординована дія, ніж як неконтрольований стихійний рух. У публічному просторі з'являються версії, що цей міграційний тиск міг бути використаний як важіль впливу на уряд Педро Санчеса.

Однією з причин називають невдоволення Марокко газовими домовленостями Мадрида з Алжиром, який є головним конкурентом Рабата в регіоні. Такий метод тиску вже використовувався раніше: у 2021 році після суперечки навколо Західної Сахари до Сеути прибули близько восьми тисяч мігрантів. Тобто подібний сценарій уже був випробуваний, і його результат був цілком прогнозованим.

Важливо, що переміщення такої кількості людей з території Марокко навряд чи могло відбутися без відома місцевих силових структур. Серед прибулих переважають чоловіки призовного віку, а їхні дії виглядали надто узгодженими для стихійного натовпу. Варто зазначити, що марокканська влада, коли вважає за потрібне, діє жорстко: наприклад, у 2011 році силовики придушили виступи в містах Західної Сахари. Отже, питання не в можливості контролювати кордон, а в політичній волі це робити.

Окремий контекст — позиція Іспанії щодо палестинського питання та її виступ проти американо-ізраїльських бомбардувань Ірану. Це викликало невдоволення Ізраїлю, який, своєю чергою, уклав військову угоду з Марокко, хоча відносини між Єрусалимом і Рабатом і без того були тісними, зокрема на рівні спецслужб.

Таким чином, міграційний потік у цій ситуації може переставати бути суто гуманітарною проблемою і перетворюватися на інструмент політичного тиску, який можна активувати або призупиняти залежно від потреб. Для Іспанії це створює нові виклики у відносинах як з Марокко, так і з союзниками, адже подібні дії можуть повторюватися щоразу, коли інтереси сторін розходитимуться.