Останню жительку Богодарівки вивезли під ударами дронів: що це говорить про евакуацію на Дніпропетровщині

Історія Олександри — це не просто окремий випадок порятунку. Це ілюстрація того, як виглядає життя на лінії фронту для тих, хто з різних причин не виїхав вчасно, і наскільки складним стає навіть сам процес евакуації, коли ворог полює на людей і техніку.

За словами жінки, люди почали залишати Богодарівку ще влітку 2025 року, частина мешканців загинула під обстрілами. Олександра не мала родичів, до яких могла б поїхати, тож залишилася. Майже рік вона жила разом зі знайомим Петром, який допомагав із побутом, готував їжу та стежив, щоб вона приймала ліки. Близько місяця тому чоловік поїхав до Покровського по продукти й ліки, а на зворотному шляху його атакував російський FPV-дрон. Петро загинув — і жінка залишилася одна на все село.

Далі був місяць, який важко уявити: відсутність електрики, водопостачання та газу, їжа з круп і консервів, приготована в печі, обстріли, від яких вибивало вікна й тріскали стіни. Частину їжі Олександра віддавала двом собакам і, коли вода закінчувалася, економила на собі, аби вистачило тваринам. «Ракета летить, мені здається, що вона над головою. Вона летить, я на коліна падаю. Страшно», — згадує вона.

Випадковість врятувала: військові, які проїжджали неподалік, побачили жінку. Наступного дня за нею прибули поліцейські спецпідрозділу «Білий Янгол Дніпро». 12 вересня вивезення ускладнилося тим, що під'їхати автомобілем до будинку було неможливо, а сама Олександра не могла довго йти. Евакуаційники несли її на каталці, а під час виїзду дрон почав переслідувати групу — поліцейські ховали жінку в кущах і посадці, намагаючись уникнути атаки. «Самi ховають, там з автометами сидять, стріляють. Ну, пронесло. Я вже лежала, мені навіть страшно не було», — розповіла вона.

Зараз Олександру тимчасово поселили у транзитному центрі у Волоському, згодом її планують влаштувати до пансіонату для літніх людей. Але ця історія має ширший контекст: у вересні обов'язкову евакуацію всього населення оголосили ще в двох селах Синельниківського району — Зоряному та Малїівському. Тобто йдеться не про поодинокий випадок, а про системну ситуацію, коли цілі громади опиняються в зоні, де залишатися стає смертельно небезпечно.

Для людей це означає кілька речей. По-перше, евакуація вже не є справою вибору «виїхати чи залишитися» — вона стає питанням виживання, а для маломобільних, літніх і самотніх людей — ще й питанням того, хто фізично допоможе вибратися. По-друге, сам процес вивезення перетворюється на операцію з ризиком для життя як цивільних, так і рятувальників, адже ворог цілеспрямовано атакує дронами. По-третє, після евакуації постає питання подальшого влаштування: транзитні центри й пансіонати — це тимчасове рішення, але воно потребує ресурсів і координації.

Поки що історія Олександри завершилася відносно добре — вона жива й у безпеці. Але вона показує, наскільки тонкою є межа між порятунком і трагедією в умовах, коли фронт проходить через села, а дрони полюють на дорогах.