Економіка війни: стабільність без розвитку

Завершення літа українська економіка зустрічає без масштабного обвалу, але й без відчутного пожвавлення. Офіційна статистика свідчить про контрольовані макрофінансові показники, однак їхня «керованість» забезпечується зовнішніми вливаннями та адміністративними механізмами. Зростання ВВП майже зупинилося, імпорт суттєво випереджає експорт, а ціни виробників зростають на десятки відсотків. За такої моделі економіка залишається стійкою, але не самодостатньою, що робить її вразливою до будь-якого нового шоку.

За попередніми даними Мінекономіки, у липні реальний ВВП зріс лише на 0,7% у річному вимірі, а за перше півріччя приріст становив символічні 0,01%. Така динаміка — це не відновлення, а стагнація. Позитивний внесок дають сільське господарство, внутрішня торгівля та окремі сегменти переробної промисловості, зокрема оборонне виробництво та будматеріали. Водночас транспорт, енергетика та експортно орієнтовані галузі залишаються слабкими через постійні атаки на порти й інфраструктуру, що здорожує логістику та обмежує збут. Зростання тримається переважно на споживанні — приватному та державному, але така модель не створює підґрунтя для довгострокового розвитку: внутрішній попит просто конвертується в імпорт.

Інфляційний тиск поступово зміщується зі споживчого ринку на виробничий. У липні споживчі ціни зросли на 0,3%, а річна інфляція прискорилася до 7,7%, головним чином через подорожчання адміністративно регульованих тарифів — водопостачання та водовідведення додали майже третину. Значно тривожніша ситуація в промисловості: ціни виробників за рік зросли на 42,5%, а в енергетиці — майже в 1,8 раза. Такий розрив між споживчою та промисловою інфляцією означає, що підприємства не можуть нескінченно поглинати зростання витрат на електроенергію, логістику та сировину, і ці витрати неминуче переноситимуться в кінцеві ціни. Висока облікова ставка НБУ тут не панацея — вона майже не впливає на тарифи чи зруйновану логістику.

Бюджетна картина також тримається на зовнішній підтримці. За січень–липень доходи держбюджету сягнули 3,25 трлн грн, але податкові надходження зросли лише на 19,1%, тоді як міжнародні трансферти збільшилися в 4,6 раза і досягли 1 трлн грн. Без цих вливань дефіцит становив би близько 1,19 трлн грн, або 52,8% доходів. Державний борг на кінець червня перевищив 9,2 трлн грн, що поки не загрожує платоспроможності завдяки пільговому характеру позик, але потребує переходу від фінансування споживання до створення активів. Аналогічна ситуація й на валютному ринку: стабільність гривні забезпечується інтервенціями НБУ, які від початку року сягнули 31,3 млрд доларів, а резерви скоротилися на 6,1 млрд доларів попри значну міжнародну допомогу.

Головний дисбаланс — у зовнішній торгівлі. У липні експорт скоротився на 5,1%, до 3,1 млрд доларів, тоді як імпорт зріс на 20,7%, до 8,8 млрд доларів. За сім місяців від’ємне сальдо торгівлі товарами сягнуло 33,9 млрд доларів. Частина імпорту є необхідною — це оборонна продукція, енергетичне обладнання, нафтопродукти. Але відсутність потужного імпортозаміщення означає, що значну частину попиту, створеного державними видатками та споживчим кредитуванням, обслуговують іноземні виробники. Це посилює потребу у валютних інтервенціях і робить курсову стабільність дедалі дорожчою.

Підсумовуючи, нинішня стабільність — це результат поєднання міжнародної допомоги, бюджетного попиту, високих ставок і валютних інтервенцій. Вона дозволяє утримувати систему, але не усуває структурних проблем. Для переходу до економіки виробництва потрібна координація дій уряду та НБУ, переорієнтація кредитування зі споживання на інвестиції, захист портової інфраструктури та системна політика імпортозаміщення. Без цього макрофінансова рівновага залишатиметься дорогою, зовнішньо залежною та вразливою до кожного наступного удару.