Два роки без Вікторії Рощиної: що стоїть за закликом IPI до справедливості

Вікторії Рощиній було 27 років, коли 19 вересня 2024 року вона померла після понад року перебування в російському полоні. У лютому 2025-го тіло журналістки повернули в Україну, і судово-медичні експертизи зафіксували на ньому сліди пошкоджень, а частину внутрішніх органів було вилучено. Міжнародний інститут преси (IPI) не виключає, що так намагалися приховати докази катувань. Саме на ці обставини спирається заклик організації домогтися справедливості у справі журналістки.

Шлях Рощиної до полону був пов'язаний із її професійною роботою. У серпні 2023 року вона вирушила на окуповану частину Запорізької області, щоб підготувати матеріал про воєнні злочини росії, і там її захопили російські військові. Лише приблизно через рік російська влада підтвердила факт утримання, але не повідомляла ні про місце затримання, ні про місце перебування журналістки. За наявними даними, вона померла, ймовірно, після переведення до СІЗО №3 у російському Кізелі — можливо, дорогою до москви перед запланованим обміном полоненими. Російська сторона не співпрацює з українським кримінальним розслідуванням смерті та не пояснила її обставин, а повідомлення про катування не коментувала.

Для України ця історія має ширший вимір, ніж одна трагедія. За оцінкою IPI, станом на серпень 2026 року в російських в'язницях утримують 27 українських журналістів, багатьох із них — за звинуваченнями у «тероризмі» та «шпигунстві», які організація називає політично мотивованими. Приблизно половину медійників затримали вже після початку повномасштабного вторгнення. Серед ув'язнених — Ірина Левченко з Мелітополя, яку 3 вересня засудили до 15 років колонії за звинуваченням у «шпигунстві»: її затримали у травні 2023 року і, за даними IPI, катували струмом. У полоні також перебувають журналіст з окупованої Херсонщини Геннадій Осмак, журналістка з Мелітополя Анастасія Глуховська та громадянська журналістка Ірина Данилович. Глуховську затримали у серпні 2023 року разом із шістьма колегами, і її можуть утримувати в тому самому закладі, де померла Рощина. Данилович затримала фсб в окупованому Криму після початку повномасштабного вторгнення та засудили до семи років ув'язнення за звинуваченням у зберіганні вибухівки; за інформацією IPI, її здоров'я в колонії суттєво погіршилося — вона повністю втратила слух на ліве вухо й страждає від сильного головного болю.

Попри заклики до звільнення, динаміка обмінів поки що не дає підстав для оптимізму: у 2025 році з російського полону повернулися четверо українських журналістів, а під час останнього обміну цивільними у травні 2026 року медійників серед звільнених не було. Сама Рощина не дочекалася повернення: у вересні 2024-го її планували обміняти, натомість 10 жовтня того ж року стало відомо про її смерть. Пізніше, у вересні 2025-го, журналісти встановили, що вона загинула 19 вересня 2024 року в СІЗО у Пермському краї. У жовтні 2025 року IPI посмертно присвоїв їй звання World Press Freedom Hero, а в Україні її посмертно нагородили орденом Свободи.

«Вікторія Рощина заплатила найвищу ціну за свою відданість тому, щоб історії її співгромадян, які живуть в окупації, почув світ», — заявив виконавчий директор IPI Скотт Ґріффен, додавши, що смерть журналістки показала, з яким поводженням можуть стикатися українські медійники з боку російської влади.

Отже, справа Рощиної — це не лише питання покарання винних, а й тест на те, чи здатен міжнародний тиск змінити долю тих, хто досі за ґратами. Відсутність розслідування з російського боку та провали в обмінах означають, що для 27 українських журналістів справедливість і свобода залишаються відкладеними, а ціна їхньої роботи — надзвичайно високою.