Дмитро Богуцький: історія штурмовика «Люті», який загинув за Кліщіївку

Дмитро Богуцький народився 29 липня 1997 року у Стрижавці на Вінниччині. Після школи здобув дві вищі освіти — педагогічну за спеціальністю «Фізичне виховання і спорт» та аграрну. Грав у футбол і волейбол за збірну рідного селища, мав численні нагороди. У 2018 році пішов служити в поліцію охорони Вінниці, згодом став старшим групи затримання у Калинівці — обрав ту саму дорогу, що й батько-поліцейський.

Коли почалася повномасштабна війна, Дмитро не вагався. Він підписав контракт зі штурмовою бригадою «Лють», одним із перших пройшов відбір та бойовий вишкіл, а згодом став заступником командира взводу штурмового полку «Цунамі». Позивний Буг походив від прізвища. Рідним він казав, що має бути разом зі своїми друзями та захищати Україну.

У липні 2023 року бригаду направили на Бахмутський напрямок. Понад місяць Буг перебував у найзапекліших боях. У ніч на 21 серпня його штурмова група зайняла позиції для наступу. Ворожі розвіддрони виявили українських воїнів, почався обстріл, але поліцейські продовжили рух. У приватному секторі бій точився на близькій відстані. Богуцький проповз за боєприпасами та закидав гранатами підвал, звідки ворог вів вогонь. Коли на мить усе стихло, він піднявся перевірити обстановку — і кулеметна черга влучила йому в шию, пошкодивши артерію. Поранення виявилося несумісним із життям. Побратими намагалися його врятувати: зупиняли кров, один рвав на собі одяг для тампонади, інший виніс його з поля бою до місця евакуації.

Дмитро не встиг одружитися, але мав кохану Ірину. Вони зустрічалися вісім місяців, і рідні припускали, що він готував пропозицію. Їхня перша зустріч сталася на Різдво, коли поліцейський під час виклику помилився поверхом — саме ця випадковість звела його з майбутньою коханою. У телефоні Ірини він підписаний як «Чудо Різдва». Незадовго до загибелі Богуцький написав їй, що б не сталося, його батьки залишаються її близькими людьми.

Для військових «Люті» бої за Кліщіївку стали справжнім бойовим хрещенням. Загарбник до останнього чинив шалений опір, розуміючи стратегічне значення населеного пункту: за ним відкривався шлях далі на Бахмут, який було видно як на долоні. У вересні 2023-го Кліщіївку звільнили, і воїн «Люті» здійняв над селом український стяг.

Дмитра Богуцького поховали у рідній Стрижавці, де земляки зустрічали його живим коридором. Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою «За оборону України» та почесним нагрудним знаком головнокомандувача ЗСУ «Хрест Хоробрих». Його ім'я увічнили на меморіальних дошках Управління поліції охорони та Стрижавського ліцею, на стелах пам'яті у Вінниці та Калинівці.

Історія Буга — це не лише про втрату. Це про те, якою ціною дається кожен звільнений населений пункт і чому пам'ять про загиблих залишається частиною національної стійкості. Батько воїна Анатолій Васильович каже, що родина мусить жити далі, але життя вже ніколи не буде таким, як раніше. У спогадах батька постійно звучить фраза, яку тепер неможливо чути без болю: «Не спіши жити, сину».