Давні сорти яблунь Галичини зникають: де їх шукають і чому це важливо

Історичні сорти яблунь, які формували обличчя галицьких садів до середини ХХ століття, майже зникли з території України. Причини — дві світові війни, радянська колективізація та витіснення традиційних насаджень промисловими сортами. Те, що вціліло, дослідники нині шукають у старих занедбаних садах та історичних колекціях як в Україні, так і в Польщі.

У Львові окремої помологічної колекції старих галицьких фруктових дерев немає. У Ботанічному саду ЛНУ імені Івана Франка, за словами директора Андрія Прокопіва, зростає переважно сучасні сорти, а обмежена площа не дозволяє створити повноцінне зібрання. Утім, університет долучився до міжнародного українсько-польського проєкту «Забуті сорти Східної Галичини», у межах якого ботаніки, історики та гастрономічні дослідники шукають ідентифікують і зберігають історичні сорти яблунь, груш, слив і вишень.

Пошуки велися не лише в українських селах, а й у помологічних колекціях Польщі та ботанічних реєстрах Відня, Кракова й Любліна. Обстежували також занедбані сади в Надбужжі та на Підкарпатті. Зібрані живці передали до Арборетуму в Болестрашицях поблизу Перемишля — одного з найбільших у Європі осередків збереження історичних сортів. Там нині зберігається понад 300 сортів яблунь, груш і вишень, зокрема тих, що колись росли в Галичині, а також закладено спільний сад старих сортів.

Попри втрати, окремі старі яблуні досі можна знайти в садах Львівщини — серед них ренета сіра, ренета золота, зелена щетина та залізяки. Такі дерева здатні плодоносити навіть у 60–70-річному віці, а їхні плоди добре зберігаються. До того ж вони часто стійкіші до хвороб і шкідників, ніж багато сучасних сортів.

Цінність цих дерев не лише в смаку чи історії. Їхній генетичний матеріал може стати основою для селекції нових гібридів, стійкіших до хвороб, але зі збереженням господарських якостей. Тож стара яблуня в галицькому саду — це одночасно живий свідок минулого і потенційна основа для майбутніх сортів.