Чому росіяни не можуть захопити Краматорськ: брак піхоти

Стратегія російських військ щодо Краматорська проста на папері: просуватися вздовж слабко захищених флангів, перерізати шляхи постачання українського гарнізону, а паралельно невеликими групами просочуватися в місто, щоб створити плацдарм для фінального штурму. Але на практиці цей план буксує через те, що в росіян недостатньо піхоти, аби забезпечити одночасні дії на всіх напрямках.

Аналітики зазначають: щойно українська бригада відбиває атаку на одній ділянці, російське командування змушене перекидати резерви з інших секторів, послаблюючи їх. Це створює ефект, який картограф Віталій називає «структурним стримуванням» — коли армія з дефіцитом людей намагається дотримуватися плану, але компенсація провалів на одній ділянці породжує нові проблеми на іншій.

Ситуацію ускладнює те, що Росія, попри щомісячний набір близько 30 тисяч контрактників, не встигає замінювати втрати. Колишній головнокомандувач Олександр Сирський оцінював чисельність російських сил в Україні у 721 300 військовослужбовців, а щомісячні втрати — у 30–35 тисяч. Анонімний російський генерал в інтерв'ю розслідувачам заявив, що для захоплення решти Донбасу Росії потрібно компенсувати 55–60 тисяч втрат щомісяця — удвічі більше, ніж вдається набрати.

Цей розрив між амбітними планами та реальною кількістю живої сили змушує росіян імпровізувати. Перехід до штурмових груп із двох-трьох військових на мотоциклах і квадроциклах — це не тактична інновація, а радше спроба приховати дефіцит людей за рахунок мобільності.

Утім, експерти попереджають: нинішня нездатність росіян синхронізувати флангові удари та інфільтрацію не є гарантією безпеки для України. Якщо українські сили втратять злагодженість у постачанні, підкріпленні чи артилерійській підтримці, той самий брак синхронізації може зіграти проти них. Росіяни повільно, але вперто просуваються до Краматорська та Слов'янська, особливо з північного сходу, і питання лише в тому, чи вистачить обом сторонам ресурсів для тривалого протистояння.